Мечем і Словом

Вторгнення.

Вторгнення Латафійської армії до Ротарії. Відбулося фактично за дантеським сценарієм. Трьома колонами по всій довжіні Латафійсько Ротарійського кордону. На Північному Заході було атаковано князівство Латакія, на Північному Мелонія, і на Північно Східному Освад. Наступ розпочався рівно о шостій ранку, одночасно на всіх трьох напрямках. Північне князівство Мелонія відразу здалося без бою і латафійське командування Мелонського напрямку, було запрошене до родинного замку князя Райбута Темного, для підписання сепаратного договору. Серед цієї латафійської делегації, звісно ж був присутній і двоюрідний брат короля Доутарій. І хоч він знаходився у немилості Всеосяжного і був призначений на досить занижену для свого статусу посаду очільника кавалерійського полку, та не запросити його до цієї делегації командувач не наважився. Хто його знає. Сьогодні брати чубляться а завтра любляться. Саме при такій думці, командувач Мелонського напрямку Гарацій і запросив Доутарія на цю тріумфальну церемонію. Йому це нічого не вартує, а ось колись тай пригодиться.

Виїхала делегація приблизно о півдні, з розташування польового штабу, який знаходився на відстані чотирьох ліктів від передових частин центральної армії. Дорога була не близькою і не такою ж і безпечною. Отож було вирішено прихопити з передової ще і зо два ескадронна важкої кавалерії в добавок до вже присутнього церемоніального ескадрону, який в своїй більшості складався із діток дворян, із важкими гаманцями. Вигляд у них був презентабельний та в бій навряд чи хтось захотів би з ними піти. Саме тому, бойові ескадрони і були зовсім не зайвими в цій церемоніальний ході. До того ж і сам вигляд латників на важких конях у потужних попонах, викликав не аби яке захоплення у військової знаті, які добре розумілися на кому тримається польова армія. 

Дворян з родовими клейнодами, серед латафійської делегації було лише п’ятеро, не дивлячись на те що чисельністю вона складалася майже з двадцяти вершників. Отож попереду поважного генералітету і їхало лише п’ятеро прапороносців з родовими штандартами латафійської знаті. Власне Доутарій подумав, що це і явилося головною причиною, по якій його ім’я було занесене до протокольного списку. Та в армії все було до болю просто. Тобі наказують і ти виконуєш. Жодних питань. І юнак ще раз подивився на срібного лева на жовтому фоні, який так поважно тріпотів на його фамільному штандарті. Від цих кольорів пахдо домівкою. Гарячим яблучним пирогом із парним молоком. А ще метушнею по всьому родинному замку, на передодні його власного весілля, на яке він так і не отримав згоди від свого злобного двоюрідного братця. Який очевидно вирішив привітати його з цією подією, відправивши у це чарівне весільне турне, тай ще поставивши на чолі легкої кавалерії, яка в усі часи несла найбільші втрати серед усіх військових підрозділів у будь якій армії. Невже цей надутий сич і справді повірив, що він зазіхає на його право на трон.

  • У вас досить зажурене обличчя мілорде, смію вам зауважити. – повернув до реалії голос його командувача. – Та я не бачу приводу сумувати. Подумати тільки ціле князівство, без жодної баталії. Признаюся чесно мілорде, я ще ніколи не здобував такої важливої перемоги з такою легкістю та швидкістю. – голос Гарація був наповнений бадьорістю, а його сиві довгі вуса, ніяк не сповзали з посмішки. – Видно і справді діла у ротарійського короля не ахті, якщо його васальні князя так легко переходять під чужий патронат.

Не дивлячись на своє низьке призначення, Доутарій їхав попереду, поруч командувача Гарація і певна річ здогадувався, як зараз розпирає цього старого вояку, від того, що він може ось просто так, по панібратське, перекинутися з особою королівської крові, слівцем а то і двома.

  • Не бачу в такій перемозі особливої честі, ваша вельможносте. Та погоджуюсь, що війну виграє не той, що здобуває славу на ратному полі, а той, що уникаючи кровопролиття бере неприступні фортеці своїм талантом та словом.
  • Клянусь богом вогню, що я не сказав би краще. – погодився командуючий, на кавалерійський манер, поправляючи вуса. – А як вам сьогоднішня подія. Чи не в перше берете участь в подібному торжестві ?

Юнак поглянув на старого таким поглядом, ніби не розумів. Старий над ним насміхається чи і справді з мізками не дружить. Та в голос відповів з належною чемністю хоч і без поваги :

  • Якщо чесно пане командуючий, то я і на гадці не мав, що коли не будь доведеться служити своєму королю в такій іпостасі.

Напевне старий допетрав, що ляпнув зайвого а тому прокашлявшись змінив тему розмови, яку вельможа королівської крові відверто проігнорував, виявляючи абсолютну аморфність не лише до теми але й самого командувача. Очевидно старий це нарешті зрозумів, а тому решту шляху, яку вони проробили до передових частин і навіть на наступному відрізку цієї дороги, вже не намагався нав’язати його високості, своєї компанії. І вже складалося таке враження, ніби їм судилося до самого князівського помістя доїхати без особливих аспектів, якщо б не одна дивна пригода, яка трапилась їм на шляху.

Десь за ліктів десять, до місця призначення, прямо серед розбитої непогодою та колесами возів дороги, вони побачили хоч і невеличке, та все ж таки, місце бою. Пораненим надавали допомогу на одній стороні дороги, а вбиті лежали на протилежній. Навкруги, так в метрах ста а то і менше, були розкидані тріснуті щити, поломані списи, та вже не придатні для використання стріли. Очевидно все що ще могло пригодитися, вже було по господарськи знесено до возу, який стояв неподалік, від поранених воїнів.

Доутарій зупинив свого коня обабіч тої сторони, де лежали полеглі. Одним рівним рядком, і свої і чужі, в кількості двадцяти тіл а може і трохи більше. Важко було ось так з першого погляду, визначити, хто є хто. Бо ті обладунки, які ще можна було використати в подальшій ратній справі, вже були зняті з покійників і вочевидь теж направились до вище згаданого воза. Та на допомогу йому якраз підоспів якийсь із молодших чинів, якому і була поручена ця не вельми приємна робота. Він говорив швидко та досить не поганою латафійською, так що юнаку не прийшлося його зупиняти для уточнення. Ще також цікавим виявився той факт, що цей молодший ротарійський офіцер, прийняв саме його за керманича цією делегацією а не командора, який всім своїм сіруватим виглядом, більше як на очільника полку не тягнув. В той час як Доутарій, своїми позолоченими латами, міг запросто зійти і за короля.

  • Що тут відбулося офіцере ? – запитав двоюрідний брат короля, коли ротарієць уточнив їхню причину перебування, на ротарійських землях.
  • За наказом нашого вельможного князя Райбута Темного, нам було наказано зустріти вашу делегацію та супроводити прямо до його замку. Ми виїхали ще з самого ранку, коли і сонце ще не встигло зійти. Та по дорозі були атаковані загоном Татая Безіменного. Вони знаходилися у засідці ось в тих хащах – і ротарієць з обличчям пошматованим віспою, вказав в сторону лісу, з якої власне і знаходилися поранені бійці.
  • А що це за один ?
  • Очільник так званих не згідних. Це місцеві бунтарі, які відмовляються виконувати наказ нашого вельможного князя, і не збираються складати зброю, перед вашим королівством ваша високосте.
  • І яка ж чисельність їхнього загону ? – вже із зацікавленням спитав Доутарій.
  • Та хто ж їх там рахував ваша високосте. Одне достеменно відомо, що загони не згідних вже проявилися в трьох з п’яти наших провінціях. А цей загін Безіменного, рахується чи не найбільшим серед них, так як був організований самим першим. Також відомо що Татая це вигадане ім’я, яке взяв собі один із місцевих лордів.
  • І що це всі кому вдалося вижити ? – проводячи рукою по десятку бійців, які на даний момент займалися пораненими, перепитав латафійський вельможа.
  • Ні ваша високосте. Основну частину нашого супроводу, капітан князівської гвардії забрав із собою. Він зараз переслідує втікачів. Не що дня нам щастить натрапити ось так на такий великий підрозділ бунтарів. В переважній більшості,  вони роблять свої вилазки малими групами і прихопивши з собою чи то припаси чи амуніцію відразу скриваються у лісі. Бандити одним словом. А цього разу вони вочевидь очікували саме на вас ваша високосте. Бо ми для них не являємося основним супротивником.
  • Маячня якась – не задоволено прогугнявив старий командор, який незадовго до початку розповіді, теж долучився до групи дворян, які зібралися навколо співбесідників. – Невже вони і справді думають, що зможуть щось реально змінити.
  • Це мені не відомо ваша вельможносте. Та боюсь що ці бунтарі налаштовані серйозно.
  • Ми теж – коротко відпарирував Гарацій, та надав наказ продовжувати рух.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше