Мечем і Словом

Контракт та звільнення.

Арагонська торгівельна філія в Тортулі, розміщувалася в добротному кам’яному будинку, який налічував три поверхи і був чи не найвищою будовою в цьому портовому ротарійському поселені. Звісно якщо не враховувати будинок бургомістра, міську ратушу та храм богу Вітрів, який ще до того ж був зведений на єдиному пагорбі, відразу край поселення. Сама ж філія, яка була зведена на кошти Першої Торгівельної гільдії Арагонії, розміщувалася на припортовій вулиці і по архітектурі мало чим нагадувала аргонський стиль, а швидше являлася представницею нового віяння в архітектурному зодчестві. Тут вам і барельєф і окремі сценки з життя простолюду, під кожним із вікон, та поштукатурені стіни, які в добавок ще й були пофарбовані у голубий колір. Практично колір цієї будови це єдине, що говорило про її арагонське походження.

Голова філії, вже лисіючий мужчина років сорока, на імення Розолій, приймав сьогодні дуже поважних гостей. Це був син голови Першої Торгівельної гільдії Жьюльфар, та брат белсадського князя  Ундайріт. Справа стосувалася укладення довгострокового договору, згідно якого сторона замовник, яку представляв ще зовсім молодий Жьюльфар, та сторона виконавець, яку відповідно представляв власник суднобудівельної компанії Ундайріт, домовлялися про побудову та подальше обслуговування трьохпалубного торгівельного корабля з трьохмачтовим оснащенням. В принципі всі питання, що до підписання цієї угоди вже були вирішені в робочому порядку, на протязі останніх двох тижнів, і зараз мала відбутися сама церемонія підписання, яка вже не викликала у жодної із сторін, жодних зауважень. Єдиним каменем спотикання, виявилося питання термінів виконання замовлення. З самого початку перемовин, мова йшла про чотирнадцять місяців календарного року, та до цих планів несподівано  добавилися обставини, які могли кардинально вплинути на ці терміни. І певна річ це в першу чергу було пов’язано з віроломним нападом Латафійського королівства на Ротарію. Ото ж , щоб уникнути нікому не потрібних санкцій, стосовно недотримання узгоджених термінів, було вирішено взагалі не вказувати остаточну дату. Натомість від самого замовника, вимагалася лише незначна сума задатку, яка в разі відмови від замовлення, могла покрити хоча би збитки за матеріал, які виконавець мав закупляти самостійно. Таким чином угода, яку вже переважна більшість людей, що спостерігали за цією подією, вважала замертво народженою, отримала своє продовження, і не дивлячись на скептичні зауваження таки мала сьогодні завершитись хепіендом.

Отож голова філії, який пережив багато нервових потрясінь, через ці форс-мажорні обставини, сьогодні вже міг на кінець то розслабитися і більш серйозніше підійти до лікування своєї підшлункової залози. Адже він отримав чи малі відступні від самого князя Муаріса Всезрячого, який був зацікавлений особисто у підписанні цього договору саме з його родиною, та обіцянкою, яку він дав своєму благодійнику, Дюльбару Східному. Підвести хоча б одного з них, означало покласти край своїй кар’єрі на цій торгівельній стезі, яка давала змогу йому і його родині, жити в достатку та все можливому комфорті.

У фойє лунала спокійна мелодія, яку так вміло виводив один із відоміших гуртів ротарійського королівства, а стіл ломився від багатства страв та напоїв. Церемонія підписання забрала не багато часу і про мету цієї зустрічі нагадували хіба що стіл, накритий червоним бархатом, та підсвічники на ньому. Саме на цьому столі і була підписана ця давноочікувана та вистраждана угода, яка приносила чи малі статки князівській родині а юному нащадку торгівельної корпорації, самозадоволення від думки, що йому таки вдалося виконати наказ батька і таким чином вирости на сам перед у його очах.

  • Так ви вважаєте мілорде, що ця війна не протягнеться довше ніж до зими ? – пораючись з досить великим куском яловичини, спитав юнак.
  • Звісно Жьльфаре, - впевнено відповів брат місцевого князя. – Хто ж захоче воювати зимою. Тай до цього часу вже будуть з’ясовані усі претензії які Латафія має до Ротарії. Я думаю і у нас і в них, знайдуться досить компетентні дипломати, які зможуть все вирішити мирним шляхом. Війна зашкодить обом королівствам.
  • І як на вашу думку поступить король із зрадником ? Якщо не помиляюся князем Райбутом Темним.
  • А як поступають із зрадниками. Плаха йому і усій його родині. Та я думаю вони дременуть за кордон ще до того як латафійська армія залишить наші терени. – і на цих словах двері, які вели до цієї церемоніальної кімнати, розчинилися і до середини увійшла група воїнів, з числа військовослужбовців торгівельної гільдії Арагонії, яку очолював Отраціус.

Стукіт військових чобіт лейтенанта і його чотирьох підлеглих, луною відбивалися під високою стелею, майже порожнього залу. В руках Отраціус тримав металеву скриньку, яка вочевидь мала не один фрайт ваги, та на обличчі молодого офіцера це аж ніяк не відбивалося. Промарширувавши чіткими кроками до столу, де сидів власник суднобудівної компанії, арагонець поставив на стіл, обабіч нього, свою не легку ношу, та ступив крок назад. Ундайріт ні чим не показуючи свого блаженного трепету, при вигляді цієї скрині, помахом підкликав до себе одного зі своїх супроводжувачів. Той поспіхом підбіг до столу та відкрив скриньку.

  • Ти може ще бовдуре тут почнеш їх перераховувати – незадоволено скривився ротарієць, який став повноправним власником цієї скарбнички.

Хтось з прислуги голови торгівельної філії приховано засміявся, а підлеглий Ундайріта, сконфужено закрив скриню, та взявши її під паху, вже було вирушив геть, та вага його поклажі виявилась занадто важкою для цього офісного писарчука і він з грохотом повернув її на стіл. Тут вже всі присутні, не ховаючись, зайшлися сміхом.

  • О всемогутній вітер – з удаваним незадоволенням протягнув все той же Ундайріт – Хто не будь, допоможіть цьому ідіоту бо я вже не можу на нього дивитися.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше