Новий командувач.

Лейтенант Чекатама із залишками третього піхотного полку, який налічував в своїх рядах трохи більше двохсот бійців, відступив за стіни фортеці Даталуза. В інших підрозділах, які опинилися в епіцентрі дантеського удару, справи складалися значно гірше. Їх буквально знесла лавина важкої кавалерії. Лише чудом та відважністю вчорашніх рекрутів, вдалося стримати ворога, який був змушений відступити для перегрупування своїх підрозділів. Та наступного такого удару, розбиті підрозділи, легкої піхоти,  вже б не винесли. Саме по цій причині, командувачем було прийнято рішення відступити за стіни фортеці, яка мусила знівелювати перевагу противника у важкій кінноті.

Звідусіль до фортеці підтягувалися вцілілі та поранені. Весь внутрішній двір був перетворений на госпіталь під відкритим небом. Лікарі та госпітальєри збивалися з ніг, а поранені все прибували та прибували. Одного з них, якого на ношах заносили до фортеці, два госпітальєра, молодий лейтенант впізнав відразу як тільки побачив. Це був воїн з його сотні, той самий новобранець, який проявив себе в свій самий перший бій з мародерами.

• Кортазі як ти себе почуваєш воїне ? – спитав лейтенант крокуючи поруч з ношами пораненого.
• Таке враження пане лейтенанте, ніби по мені віз проїхався – з ледь помітною посмішкою відповів піхотинець з важким диханням.
• А що медики кажуть ?
• Схоже перелом грудної клітки.
• Це зле та жити будеш.
• Мені б до строю.
• Ще повоюєш воїне – на прощання сказав Чекатама та зупинившись на місці підняв свою праву руку.

Кортазі теж спробував підняти свою та в нього це не дуже вийшло і його ноші загубилися серед натовпу солдат, що метушилися на внутрішньому дворі замку. Тим часом до тимчасового очільника третього пішого полку підбіг посланець зі штабу.

• Перепрошую ваша світлосте. – задихавшись випалив змокрілий юнак із так званих штабних діточок – Я розшукую лейтенанта Чекатаму.
• Ну я такий – відповів той змірявши нарядний мундир посильного.
• Вас терміново викликають до штабу. Дозвольте я вас проведу.
• Давай показуй  дорогу. – і з цими словами обидва почали пробиватися скрізь натовп збуджених воїнів.

Гармидер навкруги стояв такий, ніби таркідійці на голову розбили одну з найпотужніших армій п’ятицарства. Враження про свій перший бій один одному мало не задихаючись, розповідали безусі новобранці. Ті хто був по старше, а особливо воїни з досвідом бойових дій, трималися поближче до стін фортеці, де не було такого оживленого руху. Вони поважно латали свіжі діри на своїх темно зелених плащах, прикрашених на пів місяцем в оточенні шести зірок. Таким був власне і сам державний штандарт Таркідії , де зірки відповідали числу князівств цього північного королівства. Не звертаючи уваги на тих, з ким доводилося зіткнутися у цьому круговороті людських тіл, лейтенант продовжував рухатися за своїм проводжатим аж до парадних воріт основної будови замку. Так званий Старшинець, примикав до південної частини міцного муру, та вінчався однією великою та двома малими баштами.

Як тільки оббиті металом та заклепані по контуру, вхідні ворота за ним з гуркотом зачинилися, Чекатама опинився у досить просторому холі, під високим склепінням якого ще довго лунали їх з посильним кроки. Нарадча кімната генерального штабу, знаходилася на другому поверсі Старшинця. І все у ній говорило про підготовку до поспішного від’їзду, так званого генералітету. Поспіхом надавалися накази та дописувалися недавно прийняті рішення. Канцеляристи з оберемками жовтуватих папірусів, скручених у сувої, метушилися у всіх напрямках. З гуркотом зачинялися переповнені скрині та виносилися на двір, де вже вантажилися на чотири вози запряжені конями ваговиками. Посеред кімнати стояв великий стіл, вкритий тактичною картою із занесеними на ній різноманітними стрілками та позначками. За цим столом стояло з десяток дворян з вищими військовими чинами. Вони про щось палко сперечалися і здається не готові були слухати співрозмовників. Генерал Лаварій, начальник генерального штабу, запримітив у цьому хаосі прибулих, та підкликав лейтенанта до столу.

• Якщо ви лейтенант Чекатама, то попрошу підійти поближче.

Молодий офіцер чіткими кроками промарширував до столу та віддавши честь, відрапортував:

• Лейтенант Чекатама по вашому наказу прибув, пане генерале.
• Ну хоч хтось ще пам’ятає про субординацію. – відповів сивоволосий мужчина ще в досить помітному розквіті сил.

Ці слова вмить остудили запальні голови і навіть ті що впиралися обома руками на стіл, виструнчилися та поправили збиті на бік темно зелені плащі.

• Шкода що ви лейтенанте стали свідком цього гармидеру. Та зате ви чіткіше будете собі уявляти той стан речей, який панує на даний час в розташуванні нашої армії, в цьому центральному секторі. Секторі який я залишаю під вашим командуванням. Нажаль генеральний штаб змушений негайно залишити фортецю а з полководців, які б могли прийняти цю посаду, на ногах не залишилося жодного. Отож я присвоюю вам чин капітана, та назначаю на посаду командувача цієї фортеці. Згодом ви передасте ці повноваження полковнику, якого ми сюди призначимо по прибуттю до князівства Наратабія, де буде дислокуватися наш генеральний штаб. Якщо є питання то задавайте зараз, бо за хвилину ми вирушаємо в дорогу.
• Як довго я повинен утримувати цю фортецю, та чи планується найближчим часом наш контр удар в цьому секторі ?
• Фортецю без нашого наказу не здавати. Підкріплення вже повинно було вирушити сюди з сусіднього польового табору.  А ось з пораненими справи набагато гірші. Запасів медикаментів вам надовго не вистачить а тому економте як зможете. Надіюся цю проблему буде теж вирішено найближчим часом. З собою ми зможемо забрати лише поранених офіцерів і то боюсь не всіх. Ну ось і все капітане – і генерал віддавши честь поспіхом залишив кімнату.