Повернення.

Торгівельне судно «Льодовик», яке курсувало під кабратіонським прапором, між Ротарією та Кабратіоном, підпливало до піщаного берега, вкритого дрібною мушлею. Найбільше портове місто королівства, мало чим нагадувало ті портові міста п’ятицарства, в яких довелося побувати молодій принцесі Аліматеї. Один єдиний дерев’яний причал, виходив далеко в Кандійське море, і жодного настилу у набережній зоні. Подеколи звичайні ротарійські поселення рибалок, мали куди презентабельніший вигляд за цей так званий порт. Принцеса не розуміла чому раніше вона не помічала цієї посередності і певна річ, що не погоджувалася це сприймати за належне. Адже казна її батька просто ломилася від скарбів та золотих форейтів, які лежали мертвим вантажем в королівській скарбниці. Скільки всього ще потрібно було зробити, щоб її улюблений Кабратіон, засяяв у своїй красі та величі, на яку він заслуговує. Так роздумуючи, молода дівчина стояла біля правого борту корабля, яким власне і пришвартовувався торговець до причалу, та махала рукою своїм батькам, які вийшли її зустрічати.

Мати в оточенні двох її сестер та брата і батько, який стояв по переду, у своєму військовому спорядженні. Високий та широкоплечий, як і більшість чоловіків цих сурових країв. Та ці його бойові обладунки насторожили чи не найбільше дівчину. За звичай на його плечах, вона звикла бачити хутряну накидку, поверх шкіряного плаща, також підбитого хутром. А особливо на при кінці теплої пори року, яка тривала на цих широтах, заледве чотири місяці. І то лишень на півночі королівства, берега якого обмивали теплі води Кандійського моря. Скажімо на півдні Кабратіону, вічні морози та сніги, цілорічно обдувалися сильними вітрами, а сонце хоч і появлялося на декілька годин, та тепла воно не приносило. Тут проживали дуже мало чисельні племена жорнетів, які в першу чергу славилися своєю витривалістю та жорстокістю, по відношенню до ворогів корони. Не в залежності звідкіля походить ця загроза. Чи то племена кочівників зі Сходу, чи то внутрішні негаразди. Король завжди міг на них покластися, а решта населення їх відверто недолюблювала і боялася водночас.

Під ногами заскрипів перший сніг, який випав на передодні і встелив все узбережжя та причал, білим покривалом. Неможна сказати, що за час тривалої подорожі, дівчина встигла заскучати за цим поскрипуванням, який так часто снився їй у її заморських снах. Пара з рота, легкою хмаркою відокремлювалася при кожному гарячому видиху і розсіювалась у повітрі. Не приховуючи радості, рідні гаряче обнімалися, адже їм прийшлося пережити чи мало тривожних годин, після того, як берегів Кабратіону, дісталася новина, про напад морських піратів на пасажирське судно із принцесою на борту. Мати втирала заплакані очі а батько по чоловічому скупо промовив, тримаючи непосидючу доньку в обіймах:

• З поверненням доню. Надіюся ти не постраждала при нападі ?
• Я ні. Чого не можна сказати за інших пасажирів судна. Та жертв могло бути куди більше, якщо б не один латафійський фрегат. – без зайвих емоцій відповіла дівчина, яка була відома своїм твердим характером.

«Вся в батька» - не рідко повторювала її мати, перев’язуючи в черговий раз обдерті коліна невгамовної доньки. Час минав. Травми стали набагато серйозніші а ось характер принцеси не змінювався. ЇЇ манили далекі краї та незвичні культури тих племен, які жили за морем. Вона чула багато незвичних та прекрасних оповісток про ці краї, яких чомусь сторонилися кабратіонці. Така відстороненість, допомогла її пращурам вберегти своїх старих богів і за це там, в далеких краях, їх називали язичниками.

• Так доню, я вже в курсі усіх подій. Обіцяю тобі, що як тільки відвідаю з офіційним візитом Арагонію,  то неодмінно навідаюсь до твоїх рятувальників і щиро їм віддячусь.
• Ми відвідаємо – поправила дівчина. – Ти ж мені обіцяв.
• Я все пам’ятаю Аліматея. Просто я думав, ти захочеш трохи відпочити від пережитого. Тай в твоєму віці дівчата вже задумуються про подружнє життя. А з цими твоїми подорожами, ти не зможеш собі знайти хорошого нареченого.
• Ой батьку ще устигнеться. А що ти вже хочеш відправлятися ?
• Хотів. Та місяць тому кочівники напали на наше прикордонне поселення і повністю його спалили, а тих хто вижив забрали в рабство. Тепер я маю намір нанести їм свій візит і з повна помститися за їхню увагу до нас. Щоб в них знову апетит пропав на десятки років, як це вже одного разу було на моїй історії.
• І коли ти вирушаєш ?
• Вже все давно готово. Та душа моя була не на місці. Хотілося переконатися, що з тобою все гаразд доню.
• Зі мною все в порядку батьку і я можу поїхати в цей похід з тобою. – пригорнувшись до короля, промовила принцеса, щоб тому було важче відмовити.
• А ще чого видумаєш – сплеснула у долоні матір. – Не пущу !
• Ну матінко. Я вже давно не дитина. А в батьковому військо, повно моїх одноліток дівчат воює.
• Ти принцеса а не воїн. – не здавалася матір. – Я більше а ніж впевнена, що всі ці воєнчині із задоволенням би помінялися з тобою місцями.
• Ось і я б із задоволенням… - та голос батька перервав цю словесну баталію.
• Ну годі вам. На нас люди дивляться. В дома поговоримо. – і батько в супроводі своїх домочадців та особистої охорони, направився до ряду саней, вкритих багатим хутром, та запряженими в невисокі, та дуже м’язисті коні, із густими білими гривами.

А за декілька днів, коли колона військ, на чолі свого короля, мала вирушати у мармонський похід, на прикордонних землях, знову відбулося військове зіткнення. Та цього разу, кабратіонці вже були готові до рейду степняків, і зустріли їх хоч і незначними силами, та фактор несподіваності, цього разу, був на їхньому боці. Бій був не тривалим, так як мармонці не знаючи, що напоролися лише на прикордонний загін, вирішили не випробувати своєї долі, та поспішно ретирувалися, залишивши на переправі покинуті вози. Великої здобичі на цих возах, прикордонники не виявили, так як вони були призначені для майбутніх трофеїв, які атакуючі планували захопити в прикордонних землях. Та ось що цікавого їм вдалося з’ясувати. Вози були зі східної імперії. І навряд чи степовики їх придбали в торгівельних операціях. Отож можна було судити про те, що арагонцям таки вдалося дати відсіч мармонам, і ті в пошуках легкої наживи, змушені були навідуватись не лише до кабратіонців, але й до східняків, чого вже не було з давніх давен.  Кочівники явно ризикували потрапити у немилість до всіх оточуючих владик. Та безкраї степи, та відсутність постійних поселень, вселяло в них упевненість, що в разі загострення вони легко зможуть загубитися серед мармонського моря, зарослого високими травами та покрученими чагарниками мертвої рослинності.