Мечем і Словом

Войовниця з Кабленхолу.

Князівство Рестулія, знаходилося на східному кордоні Арагонії з Мармонськими степами. Саме по цій причині, вона найбільше страждала від грабіжних нападів кочівників. Практично всі прикордонні поселення, цього колись багатого краю, тепер перетворилися на покинуті згарища, а родючі землі заросли чагарником. Та ось з того часу, як Арагонія та Дантесія, стали союзними королівствами, а наслідний принц Дантесії Дарій, побрався з арагонською принцесою Лілаєю, все кардинально змінилося. На цих багатостраждальних землях, на кінець то запанував мир. А завдяки родючості, на колишні згарища почали повертатися люди. Спершу це були поодинокі сім’ї, яким не було чого втрачати на попередньому місці проживання, та згодом еміграція набрала масового характеру і ось уже найбільші з поселень, перетворилися на добре укріплені форпости з добре розвинутою інфраструктурою. Заколосилися поля, з яких арагонці двічі на рік, збирали щедрі врожаї, а величний град  Торсун, знову став торгівельною столицею сходу, до якого по східному торгівельному тракту, почали прибувати звідусіль торгові каравани.

Практично на четвертий день, після того як в Кабленхолі відгуляли дуже пишне королівське весілля, принц Дарій змушений був відправитися в розташування першої дантеської армії, яка розмістилася в арагонському князівстві Голтанія, відразу на кордоні зі Східним Латафійським протекторатом. А незабаром мов пацюки, повилазили на східний торгівельний тракт, недобитки лісового братства. Знову почалися грабежі та безчинства, про які вже встигли позабути у цих краях. Найвідомішим серед цих бандюків, звісно ж був Гонтарій Невловимий, якому знову ж таки, вдалося згуртувати навколо себе таких же негідників, як і він сам. Правда своє здоров’я, після важкого каліцтва, він так і не поправив, ото ж  особисто в цих нападах, участі не брав.

Принцеса Лілая, на яку її молодий чоловік залишив управляння їхньою спільною провінцією, вирішила показати цим недобиткам, що відсутність дантеської армії в цих краях, абсолютно не означає безсилля лордівської влади. Під її командуванням перебувала сотня дантесьської кінної гвардії, та сотня арагонських арбалетників. Крім того вона змогла набрати майже чотири сотні рекрутів з числа мешканців Кабленхольської провінції. А цього було абсолютно достатньо, як вона вважала, щоб очистити весь східний торгівельний тракт від лісового братства і тим самим допомогти своєму батьку, який був повністю занурений у підготовку до війни з Латафією. Та нажаль її планам ще не скоро судилося здійснитися, так як з сусіднього королівства Рестулія, прийшла несподівана звістка.

Неподалік від одного з ново відбудованих поселень Кастум, дозорцями було виявлений загін кінних кочівників без будь якого гужового підвозу. Певна річ, про це негайно сповістили усю околицю а люди, які працювали на полях та в лісах, поспіхом направилися за свіжозведені зруби. В самому ж Кастумі, ця звістка чомусь не викликала особливого ажіотажу і окрім місцевого гарнізону, який зайняв свої позиції на стінах та жаровнях, ніхто на разі і не думав залишати своєї повсякденної роботи. Метушня людей, гавкіт собак та бродіння домашньої птиці. Все як завжди, в буденний сонячний день. З кузні, яка ще не обзавелася власними стінами, доносилися удари ковальських молотків, а жінки завзято обговорювали візит мормонів, як одну із яскравих подій з минулого ярмарку. Коваль Жура, в довгому шкіряному переднику, остудивши черговий костиль у зашипівшій від розпеченого металу воді, кинув кліщі до інструменту, та обтираючи ганчіркою спотіле лице, вийшов за майбутні стіни кузні. За ним слідом вийшов і його син Скиба, який працював у свого батька підмайстром. Їхній рід Савичів, походив від місцевої народності татхів, і славився відомими майстрами саме в ковальській справі. Савичі дуже цінувалися в навколишніх поселеннях і не дивно, що з ними хотіли поріднитися чи мало заможних поселенців. Та ось єдиний син, завів шушлі-мушлі, із сусідською дівкою, сімейство якої ледве давало собі раду, через малий наділ та великою отарою дітлахів. «Поговори з ним, ти ж батько» - лунали в його голові слова його навіженої. А як тут поговориш. Хлопака вимахав майже два лікті росту. Батькового не їсть, тай ще хату допомагає зводити. Візьме тай плюне. Характером точно в нього пішов.

  • Подай води сину – щурячись від сонця, промовив Жура та приставивши долоню над очима, почав виглядати поверх зовнішнього зрубу.

Там вдалині, відразу край зруйнованого від пожежі вітряка, піднімалася курява, та хто її спричинив, поки що видно не було.

  • Кажуть по святах підуть дощі, хороший час для тих хто планує побратися.

Скиба зачерпнувши кухлем води з високої дерев’яної бочки, на мит завмер, покусуючи губи.

  • Ти що там сину, батькові води жалієш ? – краєм ока дивлячись на парубка, з посмішкою спитав кремезний коваль.

Хлопець із жадібністю випив дощової води та знову зачерпнувши кухлем, підійшов до батька. В ту саму хвилину, заскрипіла фіртка в сусідській хаті та з неї вийшла молодиця стрункого стану і з довгою чорною косою. Обидва поглянули на дівчину а тоді один на одного. Скиба не стримав посмішки та відвів очі, а батько зробивши три ковтки з кухля, решту вилив собі на розпечену голову.

  • Припікає. – констатував старий Савич, та почав потирати міцну шию, по якій струмками потекла блаженна вода. – Мабуть сьогодні ще встигнемо на покіс вийти та скошене зрушимо, а то до свят вже в стирту мусимо поставити.
  • Я сьогодні не зможу – невпевнено відповів син, знову почавши покусувати губи.
  • Не зможеш то не зможеш. Тож не косити. Я і зі старою вправимось. І досить вже ці губи кусати. Що за звичку собі взяв … - та його слова обірвав дзвін з вартової вежі і все навкруги вмить застигло в нерухомості.

А ще за хвилину якась жінка заголосила:

  • Мармони ! – і все знову ожило з новою силою та багатоголосим шумом.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше