Несподіваний порятунок.

Вторгнення союзних армій Арагонії та Дантесії, до королівства Латафія, розпочалося відразу на шести напрямках. З півночі, з території королівства Таркідія, був розпочатий рух відразу двома арміями. Четверта армія, під командуванням генерала Вартабія, що базувалася в таркідійському князівстві Наратабі, вторглася до Західного протекторату, а третя, під командуванням принца Лутарія, вторглась до Східного протекторату, з території таркідійського князівства Мутабісі. Слід зазначити, що в підпорядкуванні цих двох штабів, входили і васальні підрозділи таркідійської армії. Їх чисельність не була вельми вагомою, так як переважна більшість військовослужбовців, з числа новобранців, відмовилася брати участь у цій війні. Тай серед офіцерського складу, ще на при кінці минулої війни з Дантесією, відчувався явний брак кадрів, через масове дезертирство, та втрат в перші ж дні цієї війни. Зі Сходу, через Латафійсько-Дантеський кордон, вторглася друга дантеська армія, яку очолював особисто король Колос Золотоволосий. Ця армія також брала участь у Таркідійській війні на лівому фланзі, і була переведена до Дантесії, для подальшого доукомплектування. Першу ж армію, яка брала участь в штурмі арагонського Кабленхолу, очолив дантеський принц Дарій, який власне тепер являвся лордом цієї тепер, суверенної провінції. Ото ж вона розміщувалася в Арагонському князівстві Голтанія, і увійшла до Східного протекторату Латафії, саме з цих земель.

Що до Арагонського угрупування військ, то воно складалося з трьох армій, та двох, військово-морських флотилій. Усі три армії базувалися, а відповідно і вийшли маршем, з арагонського князівства Валейс. Напрямків було відповідно три. Перша армія, згідно домовленості з ротарійським королем Нарбарієм Милостивим, увійшла до його князівства Освад, де власне і точилися бої між лівофланговою армією латафійських сил вторгнення, та силами місцевого князя Уварда Коротконогого. І їхня поява була вельми вчасною, так як основні сили Коротконогого вже були розбиті у відкритих боях, а те що залишилося, позакривалися у замках та укріплених поселеннях, очікуючи що до них підійде давно обіцяна допомога. Та ось князівства Аразія та Вайтемія, підозріло довго не надавали цієї допомоги Коротконогому, більше того, вони навіть не відповідали на багато чисельні запити князя Осваду. Про що було неодноразово проінформовано самого короля Нарбарія Милостивого.

Цю першу арагонську армію, не зважаючи на заперечення королеви арагонської Сутрумії, було підпорядковано її сину та претенденту на Арагонський престол, слабодухому принцу Петріусу, який не так давно, вийшов зі свого безпам’ятства і вочевидь ще не був готовий до подібної відповідальності. Та його батько, король арагонський, Сатрасіус Сивобородий, вирішив, що ця війна піде на користь майбутньому королю, і кращої нагоди, щоб з підпарубка зробити воїна, може більше і не надатися. Отож йому в допомогу батько призначив двох досвідчених генералів, які були при принцові, лише керівниками його штабу та першими консультантами у військових питаннях. А сам король очолив другу армію, яка атакувала Латафію в її Західному протектораті, і вона була укомплектована в основному важкою кавалерією. Іншими словами, Сатрасіус Сивобородий, своїм стальним кулаком, планував розкроїти латафійську карту аж до берегів Світового океану і тим самим зруйнувати її систему постачання, та внести в ряди супротивника паніку та дезорганізацію. Що до третьої армії, то її очолив найвідоміший полководець Арагонії, та особистий радник короля, генерал Татій Багатоликий. Йому було наказано вдарити по Східному протекторату, та зробивши глибокий рейд, направитися в Західний протекторат Латафії.

В цей доленосний ранок Перша арагонська армія, під командуванням принца Петріуса, перейшла Ротарійсько-Арагонський кордон, та в маршовому порядку, наблизилась до прикордонної фортеці Чаторія. Згідно останніх донесень, фортеця і далі знаходилася під контролем ротарійського гарнізону. Та те що побачили авангардні загони арагонців, вже явно не відповідало дійсності.

Міцні кам’яні стіни, поверх яких були встановлені дерев’яні надбудови з бійницями, частково були зруйновані, а в двох місцях зяяли величезні проломи. Повсюди клубилися димові завіси, а полум’я пожирало одну з п’яти веж недавно збудованої фортеці. Вочевидь йшов вирішальний етап штурму, при якому, латафійським воїнам вже вдалося вдертися до внутрішнього двору та навіть піднятися в декількох місцях на стіни. Тріскотіло полум’я, дзвенів метал та лунали крики та стогони людей.

Сидячи у сідлі, свого бойового скакуна, принц Петріус розглядав свої бойові рукавиці, із зовнішньої сторони покриті лускоподібними металевими пластинками. Він не чув тих божевільних криків та смертоносного дзвону мечів та алебард, але він прекрасно пам’ятав ці звуки ще по Кабленхолу, при штурмі якого він був на стороні захисників цього величного граду. Все так виразно спливало в його пошкодженій пам’яті, що він навіть почав відчувати запах горілого дерева, палаючого міста.

• Генерале ви теж чуєте цей горілий сморід ? – поцікавився підпарубок у смуглолицього воїна, що супроводжував його цього ранку.
• Так ваша високосте. Цей дим йде від фортеці. – немов дитині пояснив Савур і поглянув на свого щитоносця, який насмілився хіхікнути собі під ніс.

Зовсім молоденький юнак, який був обвішаний бойовим спорядженням свого генерала, відразу ж прибрав посмішку з вуст, та навіть випрямився у сідлі, вдаючи серйозне занепокоєння тим що доводилося спостерігати усьому оточенню вінценосного командувача.

• Я так розумію генерале, що ми повинні негайно втрутитись, щоб допомогти нашим союзникам ?
• Авжеж ваша високосте.
• І де я повинен знаходитись під час нашої атаки ?
• Як правило головнокомандувач очолює атаку своїх військ, та враховуючи ваш недавній стан…
• Зі мною все гаразд генерале – якось ображено перервав його наслідник престолу та витягнув з піхов свій вигнутий аргонський меч.