Мечем і Словом

Легенди не вмирають.

Четверта дантеська армія, яка вторглась до Східного латафійського протекторату зі сторони арагонського князівства Голтанія, розбила свій табір під стінами, взятого на передодні, замку Клертон. Сам командувач, з вищим офіцерським складом, розмістився в самому замку, який так вперто захищав лорд навколишніх земель, Вістус Сонячний. Чому власне сонячний не важко здогадатися по його вогняно рижому волоссю. Принц Дарій, як і належить командувачу, не брав участі у штурмі, а тому цього разу обійшовся лише подряпиною від стріли, яка була випущена з однієї з веж замку і вочевидь з довгого комбінованого таркідійського лука. Бо жоден інший лук не міг та далеко дострелити навіть з такої висоти. Рубець на щоці був не глибоким і вже встиг затягнутися під дією якоїсь мазі, яку власноруч приготовив давній друг принца, лікар Балувін. Королівському лікарю досить части приходилося зшивати свого постійного пацієнта, який сам знаходив найнебезпечніші місця в любій баталії. Отож цього разу він був приємно здивований. «- Я дивлюсь цей шлюб плодотворно на вас впливає ваша високосте» з посмішкою говорив Балувін, обробляючи рану.  І дійсно Дарій став значно обережнішим в останній час. Чи пов’язано це з одруженням ? Напевне. Покрайній мірі не проходило і дня щоб він не думав про свою молоду дружину, яка являлася йому перед очі зі своїм строгим, чаруючим поглядом. А ось в ці моменти коли він отримував від неї листа, здається весь світ завмирав у невагомості, очікуючи його повернення в реальність. Так було і цього разу.

Закривши масивні двері своєї спочивальні, відразу ж як йому вістовий передав листа від його Лілаї, він зручно розмістився на лежаку, обабіч масивного каміну, і почав із жадністю вчитуватися та вдивлятися в цей вже до болю знайомий почерк. Сам лист цього разу був вдвічі довшим за звичай, так як подія, про яку описувала його кохана дружина, була і справді надзвичайною. І мова у ньому йшла про дивовижну подію. Цього ж дня, коли був написаний цей лист, патрульний кінний роз’їзд, який здійснював контроль дантеських земель на кордоні із пустелею Баярут, натрапив на бездиханне тіло левиці пустельниці, та чотирьох левенят, які теж вже не подавали ознак до життя. Та як виявилося згодом, одне левеня таки ще дихало і його патрульні забрали з собою. Королева Гортальзія, знаючи наскільки сильно її пасинок, був закоханий у легенди про стародавній світ Баярута, який по легенді колись був вельми родючим та квітучим краєм, негайно сповістила про знахідку Лілаю. Ну а збентежена такою новиною володарка Кабленхолу, негайно ж кинулася писати про знахідку своєму коханому чоловікові. Адже ніхто крім неї, так сильно не підтримував Дарія у його переконанні, що світ чарівного Баяруту не згас під розпеченими пісками, що мов океан заполонили тамтешні землі. Адже звідкілясь приходили на дантеські землі, леви пустельники. І навіть тоді, коли всі стверджували, що усі леви пустельники загинули разом із Баярутом, він продовжував вірити у легенду про оазис серед пустелі, де підземна ріка була заточена камінням після останнього землетрусу. А коли мова зайшла про герб автономної провінції Кабленхол, то молода войовниця сама запропонувала розмістити на їхньому штандарті, зображення голови лева пустельника.

Збентежений такою новиною, молодий принц вскочив на ноги і почав ходити по світлиці, встеленої гладким, річковим каменем. Потім знову повертався до лежака і ще раз перечитував листа, охоплений піднесеним почуттям тріумфу та радості. Після взяття цього замку, він навіть близько нічого подібного не відчував, хоча перемога і дійсно далася йому малою кров’ю. Незважаючи на втому, молодому принцу не скоро вдалося заснути цього вечора, яким він прийняв остаточне рішення, що неодмінно мусить здійснити свою дитячу мрію. Після того як буде закінчена ця війна з Латафією, він особисто очолить експедицію на пошуки оазису, де ще мешкали леви пустельники, та звільнить прохід для підземної ріки, яка знову наповнить цей легендарний край животворною вологою. Не дивно, що всю ніч йому снилися дивовижні сади та небачені птахи, що наповнювали цей казковий край, чарівним співом. І ось він разом зі своєю вродливою дружиною, плескаються у голубому озері на фоні величного водопаду.

  • Дарію !- кричить сміючись Лілая, махаючи йому з озера рукою, а він махає їй у відповідь і теж сміється. – Дарію ! – знову лунає його ім’я та ось цього разу, голос Лілаї вже чомусь сильно став нагадувати йому голос Одноокого. – Дарію ! – вже досить виразно пролунало над ним зверху і принц відкрив очі.

Над ним схилився усім своїм немалим ростом, його охоронець, і його стурбоване лице нічого хорошого не обіцяло.

  • Що трапилось ? – сідаючи на своє ложе, спитав принц, жаліючи що все виявилося звичайним сном.
  • Латафійці.
  • І як далеко ?
  • Роз’їзд запримітив їхній авангард, в двадцяти ліктів від нашого замку.
  • Я ж міг ще сон додивитися – із жалем промовив Дарій, а погляд злісно пройшовся по розтягнутій у посмішці фізіономії Одноокого. – Чого либишся ? Коней сідлай. Піші залишаються в замку. Прощупаємо їх своєю кавалерією. Якщо противник серйозний то відійдемо до лісу.  Не думаю, що він наважиться атакувати замок, маючи в тилу ворожу кавалерію.
  • Як накажеш повелителю. – відповів охоронець та швидко вийшов з опочивальні командора.

Поки принц убрався у свої обладунки, до просторої світлиці подали легкий перекус та глечик підігрітого вина. Їсти юнакові зовсім не хотілося, та ось вина потягнув для хоробрості та бадьорості. На внутрішньому дворі вже бив копитом його вороний кінь Вірний. Повсюди метушилися воїни, та кволо потягувались у своїх сідлах, вершники з його кінного супроводу. Відсунувши подалі на поясі піхву з мечем, Дарій з легкістю піднявся у сідло, та поруч з Однооким, виїхав на зустріч ранковому сонцю, що відразу засліпило його своїми теплими променями.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше