Мечем і Словом

Засідка.

Поселення лісорубів Венерта, яке розкинулося вздовж хвойного лісу в провінції Голтанія, мало чим нагадувало справжнє арагонське пристанище лісорубів, яких по усій Арагонії було чи мало. А вся справа в тому, що воно вже давно перестало бути таким. Як тільки місцеві лісові простори заполонило так зване лісове братство, Венерта стала першою жертвою цих відморозків, будучи розташованою на досить віддаленій відстані від найближчого гарнізону, та оточеною з усіх сторін голтанським лісом. Перед місцевими мешканцями постало питання, або скоритися своїй долі і перетворитися на пристанище грабіжників, або ж загинути від їхніх мечів. З часом до Венерти почали звозити важко поранених розбійників, де їх виходжували до повного одужання. Поступово поселення почало набирати зовсім нового вигляду. Низькі зруби лісорубів, замінювалися на досить пристойні будинки, з великими вікнами та міцними фундаментами. Запрацював ринок, на якому торгували здобутим у набігах добром, та навіть невільниками. В переважній більшості їх викуповували самі ж родичі поневолених, та торгівці зі Східної імперії, на теренах якого рабство було узаконене з давніх давен. Практично все чоловіче населення подалося у розбійники, а жінки займалися домашнім господарством та доглядали малечу, яка вже змалку бавилася у сміливих людей удачі та пузатих торговців. Здавалося усіх все влаштовувало і їхньому процвітанню нічого не загрожує, як раптом до цих лісів навідалася донька арагонського короля, з дантеськими гвардійцями. ЇЇ тепер величали войовниця Кабленхолу, а її улюбленцем з недавніх пір, стало левеня пустельник, яке повсюди супроводжувало свою господиню. І в тім, що безстрашна войовниця рано чи пізно добереться до їхнього поселення, ніхто не сумнівався. Бо вже не один лісовий табір був нею зруйнований, а всі їхні мешканці закінчували своє життя, або під мечем дантеської гвардії, або на гілці із зашморгом на шиї, на найближчому до них дереві. Отож в цей сонячний ранок, коли зі сторони торгового тракту, до їхнього поселення заїхала кінна колона дантеської гвардії, на чолі з Кабленхольською войовницею, ніхто цьому особливо не здивувався. Усіх більше цікавила доля східняка торговця, який був частеньким гостем у Венерті, і який мав нагоду особисто зустрітися із знаменитою войовницею.

Лілая зайняла найбільший будинок у Венерті, прямо обабіч ринку із різьбленим, критим ганком, на якому вона власне попивала гарячий чай, з диким медом та східними ласощами, що так запопадливо прихопив із собою східний торговець на прізвище Жюден.

  • А чи відомо вельмишановному Жюдену, кому належить цей будинок, де ми маємо змогу відпочивати ? – запитала арагонська принцеса, бавлячись з пухнастим левеням, яскраво жовтого відтінку.

Вислухавши перекладача, смуглявий торговець з вибіленим волоссям, зробив здивоване обличчя і з глибоким переконанням в розкосих очах, відповів:

  • І гадки не маю, ваша високосте.

Визнати своє знайомство з Гонтарієм Невловимим, це все одно, що підписати собі смертну кару. Торговець це прекрасно розумів, а тому навіть боявся згадувати це ім’я, у присутньої мисливиці за головами лісовиків та їх поплічників. Лілая ойкнула і східняк не природно округлив від страху, свої вузькі очі.

  • Ах ти ж бандит малий – сміючись крізь біль, промовила войовниця, притуливши до губ палець, пошкоджений гострими іклами левеня, які тільки почала у того прорізатися на темних яснах.

Пустельник ніби розуміючи що став виною цього людського зойку, вскочив та відбіг в сторону. Нахиляючи свою вухасту голову то в одну, то в другу сторону, він з цікавістю спостерігав за пальцем, на якому проступили перші каплі крові.

  • Хто це зробив – запитала принцеса, та почала тикати пальцем левеняткові, прямо під ніс. – Хіба ж так можна розбійнику. Ось чекай приїде твій господар, я йому все розповім.

Левеня з великими зеленими очима, дивився на свою подругу і ніби намагався зрозуміти, про що вона йому говорить.

  • Погляньте Жюдене, він теж нічого не розуміє. Біда з вами мужчинами. Та на щастя я навчилася собі давати з вашим братом раду. – і дивлячись як смугле обличчя торговця, набирає світлого відтінку, молода володарка Кабленхолу розсміялася та промовила: - Не бійтеся мій друже. Я не збираюся вас допитувати розпеченим залізом. У мене на це просто немає часу. А тому раджу по хорошому розповісти мені де лігво цього розбійника, з яким у вас склалися такі хороші стосунки і цілком можливо, що я вас не повішу.

Проковтнувши з великим трудом слину, східняк привідкрив рота та з тримтячоюб губою проскиглив:

  • Змилуйтеся ваша високосте. Я людина маленька і мені рідко доводиться мати справу із високо поставленими людьми. Та за то я знаю ту людину, яка керує справами цього Невловимого у його відсутність. – останні слова торговець сказав ледве чутно, ніби боячись, що його почують.
  • Так це зовсім міняє справу. Признаюся чесно мені страх як не хочеться вас вбивати. Я вже й забула, коли ласувала такими ласощами. І хто цей вірний помічник ?
  • Його ім’я Куравій. Подейкують, що він являється правою рукою Гонтарія.
  • І тобі відомо де він ?
  • Звісно ваша високосте. Я власне провів цю ніч в його домі.  Та боюсь, що він утік, як тільки но ваше славне воїнство, навідалося до цього поселення.
  • Не бійся мій друже. Перед тим як сюди увійти, я оточила Венерту з усіх сторін. Все що тобі треба буде зробити, так це вказати на нього серед іншої нечесті, яка нам попалася у сітку.
  • А можна я це зроблю не відкрито ?
  • Ого та ти починаєш торгуватися. А ми ще навіть не підійшли до питання з невільниками, які були закуті у кайданки, в твоєму каравані.
  • Змилуйтесь ваша величносте – і торговець впавши на коліна, схрестив на грудях руки. – Жадібність затуманила мені розум. Захотілося по легкому трохи наваритися на невільниках.
  • Всі ми маємо слабості Жюдене. І я тебе розумію. Але і ти мене зрозумій. Я не можу без доказів допитувати та страчувати людей. Все повинно бути відкрито. Ми зі своїм чоловіком, мріємо побудувати правову державу. Нехай вона обмежується лише кордонами однієї провінції, але ж з чогось потрібно починати.
  • Гаразд о прекрасна з прекрасніших, я зроблю усе як накажеш.
  • Ось це вже зовсім інший підхід до справи. – і вже без солодкості в голосі добавила. – Заберіть звідси це неподобство і приведіть мені цього Куравія. Ну а що будемо з тобою бандите робити. – і Лілая присіла біля левеня, яке випрямило свої гострі вуха та залишило в спокої шкіряний ремінь, який звисав з лави - Чи ти думаєш і надалі зі мною кусатися а, непокірний -  і повторний бій з недавно постраждалою рукою, продовжився з новим запалом.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше