Розділ 1. Як підняти на вуха всю імперію.

Академія Тьми Споконвічної завжди викликала жах в очах простого люду. Дорога, що вела до цього навчального закладу давно заросла колючими кущами і бур’янами. Самі тіні віддавали перевагу своєму способу переміщення, викладачі що належали до інших рас, добиралися туди через портали. Платили їм достатньо для того, щоб жити в розкоші, не говорячи уже про те, щоб тратити кошти на забезпечення свого власного комфорту.

Потрапити сюди боялися усі жителі імперії. І, тим не менше, даний навчальний заклад носив горде звання найпрестижнішого навчального закладу всього Лернейського континенту. Конкуренцію їй могла скласти хіба що Академія Амаладріеля Мудрого, але вона знаходилася у ельфійських володіннях, а Лагларос розташовувався далеко за Смарагдовим морем на Сіратопському материку. Там же знаходилася і батьківщина золотих драконів, і долина фей, і дві людські держави.

Особисто я географією не цікавилася ніколи. Здала і забула, але суворому, затягнутому в усе чорне викладачу було відверто начхати на мої вподобання. Уже годину він водив указкою по карті світу, і диктував, диктував, диктував.

Ні, розказував він цікаво. Наводив багато прикладів, за допомогою магії створював проекції різних народів, рас, рослин і тварин, притаманних, на дану мить східним районам Лаглароса. Я сумлінно записувала усе що він говорив і злилася все сильніше.

Уже тиждень пройшов відтоді, як мене представили до двору в якості ініційованої Тьмою і нареченої лорда Ешкарта Рівендейла. Ці два поняття тепер були для мене невіддільними, і мабуть, тільки друге захищало зараз від банальної допитливості моїх численних колег по нещастю.

Я з самого початку знала, що легко не буде, але тільки там в тронній залі зрозуміла, наскільки буде важко. Одразу ж після нашої розмови біля храму, де я попрощалася зі своїм братом, а лорд Рівендейл одягнув мені на палець свій перстень, я затребувала щоб мене представили до двору. Я жадала негайно приступити до розслідування. Ліва рука чесалася, так мені хотілося прикласти її до грудей вбивці брата.

І лорд Рівендейл виконав мою вимогу. Ми виступили з чорного вихору удвох. Тайреліон Арацельс, як і годилося імператору, сидів на своєму троні, відверто нудьгуючи. По ліву руку від нього саме стояв батько Ешкарта, нашіптуючи імператору щось на вухо. Позад нас лунали голоси численних придворних. Веселий сміх і гомін змовкли несподівано і різко.

- Ваша Імператорська Величносте, - Ешкарт говорив тихо і спокійно, але його голос розносився по всій тронній залі, - дозвольте представити вам нового ініційованого Тьмою.

Рядами придворних прокотився шепіт. На нас тепер поглядали з цікавістю і нетерпінням. Імператор зацікавлено подався вперед. Лорд Рівендейл старший випрямився і з підозрою подивився на сина.

- Дозволяю, - величний змах рукою і Лорд Рівендейл ледь відчутно підштовхнув мене вперед.

Вистачило одного мого кроку, щоб в тронній залі запанувала мертва тиша. Здавалося б, всі присутні затамували подих. А імператор і зовсім різко підвівся зі свого місця.

- Леді Мірнелла Лайтінська, - хрипло продовжив Ешкарт. – Дочка Велемара Лайтінського і моя наречена.

Я не могла бачити лиця імператора, бо в цю саму мить, якраз стояла на колінах, очікуючи, коли Арацельс спуститься щоб прийняти мою присягу, але, судячи з того, як злагоджено усі присутні відступили на крок, там було на що подивитися.

Я простояла навколішки ще кілька хвилин, перш ніж перед моїми очима появилися носки дорогих чоловічих чобіт.

- Встань Мірнелла, дочка Велемара і прийми мою руку, - тихо проговорив імператор.

На дерев’яних ногах я підвелася і торкнулася тремтячими пальцями долоні тіні. Мої пальці одразу ж стиснули, від чого я здригнулася.

- Повторюй за мною, - благодушно промовив імператор. Я кивнула і прочистила горло. – З сьогоднішнього дня…

- З сьогоднішнього дня, - чемно повторила я.

- І доки кров тече по моїх жилах…

- І доки кров тече по моїх жилах.

- Моя вірність, моє життя і моя сила буде належати роду Арацельс.

- Моя вірність, моє життя і моя сила буде належати, - я запнулася. Щось в моїй голові змусило мене замовчати. І воно ж підштовхнуло до подальших слів, - Тауреліону Арацельсу.

Договоривши, я підняла погляд на лице імператора. В його очах відображалися розгубленість, нерозуміння, шок. Тим часом, я відчула, як магія клятви овіває моє тіло. І центр грудей наче прошило голкою. Імператор одразу ж відпустив мою долоню але не відсторонився. Підхопивши пальцями білу вуаль, він відкрив моє лице і нахилився до мого вуха.

- В клятві інші слова, Мелл, - пошепки повідомили мені.

- Я знаю, - також пошепки відповіла я.

І на лиці імператора несподівано відобразилося усвідомлення. Він хотів було щось сказати, але Ешкарт різко притягнув мене до себе, тим самим остаточно розірвавши мій контакт з імператором.

- Перенесеш її в Академію сам? – хрипло поцікавився імператор, подивившись на Ешкарта.

Той тільки кивнув. Імператор нічого не відповів. Тільки махнув рукою, давши нам дозвіл покинути тронну залу, і Ешкарт одразу ж розвернув мене лицем до придворних. Саме в ту мить я зрозуміла, наскільки сильно влипла.