Розділ 6. Про цілеспрямованість

Мені вистачило п’яти хвилин для того, щоб одягнутися. Ще одну я потратила на те, щоб матеріалізувати магічну нить, і населити на неї ключ. Подібний ланцюжок не порветься і не зламається. Навіть якщо я помру, магічна нить ще деякий час буде матеріальною.

Покидаючи свої апартаменти, я ще точно не знала, як саме це зроблю, але уже була впевнена в тому, що покину це місце. Можливо, мені доведеться пробити велетенську діру в стіні, а можливо навіть знести до демонів увесь замок. Я готова була перетворити його в пил, якщо це знадобиться.

Ідучи коридором, я перебирала в голові усі відомі мені закляття і відмітала одне за одним. Врешті, коли я опинилася перед дверима в замок, з моїх пальців були готові зірватися не менше десяти заклять. І я без зволікань скористалася своїми знаннями.

Щойно гуркіт стихнув, а пил влігся, я була змушена визнати свою поразку. Тріщини на стінах зникали з неймовірною швидкістю, а на самих дверях взагалі не було і подряпини.

Зосередивши всю свою силу в новому заклятті, я запустила уже ним в двері. Замок затремтів, на голову посипалися пил і уламки стелі, які втім блискавично повернулися на своє місце.

Раніше після такого затратного закляття я би ризикувала вигоріти, зараз – навіть втоми не відчувала. Але випробувати свої сили ще раз мені не вдалося.

Руку наче паралізувало, і невдовзі я зрозуміла, чому. За пилюкою ховався чоловічий силует, і щойно пил розсіявся, перед моїм поглядом повстав імператор.

Чоловік задумливо оглядав двері декілька хвилин, після чого повернувся до мене лицем і окинув мене уважним поглядом.

- Я здогадувався, що ти тут з’явишся, тільки не думав, що так швидко.

- Відійдіть, будь ласка, - хрипло попросила я.

Імператор ніяк не відреагував на моє прохання, хіба що його очі підозріло засвітилися.

- Ти не зможеш пробити собі вихід звідси силою, - врешті промовив він.

- Я можу спробувати, - заперечила я, і дещо змістила руку, щоб імператор більше не потрапляв під траєкторію польоту закляття.

Магія зірвалася з пальців без видимих зусиль. Закляття пролетіло, чудом не обпаливши волосся імператора, і розбилося об двері.

- Звичайно, ти можеш пробувати скільки завгодно, але справа не в цьому, - ліниво проговорив імператор, наче повз нього щойно не промчалося закляття здатне зруйнувати цілу гору. – Як ти думаєш, чому жодному ініційованому за увесь час існування цього замку так і не вдалося звідси втекти?

Я утримала наступне закляття на кінчиках пальців і допитливо схилила голову до плеча. Імператор по-доброму посміхнувся і повернувся лицем до дверей.

- Ці двері не вразливі до фізичних атак, а магічні, вони просто поглинають. Увесь замок сконструйований так, щоб не випускати звідси потенційно небезпечних осіб. Чим більше сил ти вкладеш в свою атаку, тим активніше замок буде поглинати твій резерв.

Щойно він це сказав, я розширила спектр зору і мимоволі поблідла, спостерігаючи за тим, як магія невидимими потоками з неймовірною швидкістю покидає моє тіло.

Щоправда, при всьому цьому я все ще почувалася сповненою сил. Наскільки ж збільшився мій магічний резерв?

- Замок поглине твою магію, і його захист тільки укріпиться, - закінчив тим часом імператор.

Я розвіяла закляття і обезсилено опустила голову. І що мені тепер робити? Як мені виконати останню волю брата? Як я можу когось захистити поки я тут?!

- Я можу відкрити для тебе ці двері, - несподівано проговорив імператор.

Я здригнулася. На мить здалося, що мені примарились його слова, а в наступну, - клацнув замок, і в лице дихнуло холодом ночі.

- Можеш іти, - добродушно проговорив імператор, і навіть відступив в бік, галантно вказавши мені дорогу.

Я недовірливо оглянулась довкола, і зробила перший обережний крок. Але ніхто не квапився мене зупиняти. На дерев’яних ногах я підійшла до порогу і уже збиралася його переступити, коли імператор знову заговорив:

- Ти можеш покинути це місце, щоправда, в цьому випадку я не можу гарантувати тобі безпеку тих, кого ти так сильно прагнеш захистити. Ба навіть більше, з твоїм теперішнім рівнем сили і нульовим самоконтролем ти ніяк не зможеш придушити пагубний вплив тьми, що живе в тобі. Твоя присутність стане отрутою для кожного, в кому немає крові темних. Кожна хвилина в твоїй компанії зможе стати для них останньою.

- Навіщо ви це все мені розповідаєте?! – Мимоволі викрикнула я.

На обличчі імператора не здригнувся жоден мускул. Він продовжував спокійно дивитися на мене, і в його погляді не відображалося ні каплі гніву.

- Навіщо ви це робите?! Для чого було відкривати ці двері, якщо ви не збиралися мене відпускати?!

Імператор демонстративно схрестив руки на грудях.

- Хіба я тебе тримаю, Мелл? – холодно запитав монарх, і мені на плечі наче звалилася величезна каменюка. – Я всього лише описав тобі перспективи того, що може трапитися. Вибір все ще за тобою. Ти можеш хоч зараз покинути замок. І я обіцяю, що ніхто не посміє тобі завадити. То що ти вибереш, Мелл?

Я наче знову опинилася у вогні ініціації. Тільки цього разу вогнище розгорілося всередині мене. І воно росло з неймовірною швидкістю, загрожуючи поглинути всю мене.