Розділ 15. Про розчарування

Щойно за повіреним зачинилися двері, лорд Морат клацнув пальцями і камінчик, що лежав у мене на колінах злетів вгору, магічний бар’єр втягнувся в артефакт, після чого той повернувся в руку директора.

- Корисна річ, коли працюєш з тьмою, - підкинувши камінчик на долоні, промовив директор, після чого заховав артефакт в кишеню. – Що ж, в ситуації, що склалося, я мав би стати на бік Тіллі і накласти на вас заборону покидати Академію. Це було б логічно і далекоглядно з мого боку, адже безпека мирного населення має бути завжди на першому місці.

Я продовжувала сидіти на стільці і мовчки слухала директора, зовсім не розбираючи при цьому його слів.

- Лорде Морат, - перебив директора Ешкарт, - не могли би ви перейти одразу до суті. Не думаю, що Мелл…

Він не договорив, але саме ця пауза і привела мене до тями. Крізь пелену болю я подивилася на ініційованого і мені стало легше. Обхопивши через тканину ключ, я різко перевела погляд на директора.

Лорд Морат дивився на мене з дивним виразом обличчя. В глибині його очей можна було розгледіти суміш співчуття і роздратування.

- Не буду я накладати заборону, - врешті проговорив він. – Але за однієї умови, - і директор подивився суворо на Ешкарта, - вона зможе покинути Академію тільки якщо це буде стосуватися пошуків або арешту Арацельса. І, - директор дістав з шухляди маленьку дерев’яну коробочку і подивився цього разу на мене, - якщо ти будеш носити це.

Я обережно забрала коробочку з руки лорда Мората і відкрила її. Маленька наче витесана з кришталю сережка.

- Артефакт поглинаючий магію тьми? – тихо обурився Ешкарт.

- Я згодна, - байдуже відповіла я, навіть не торкаючись, відчуваючи як слабшає тьма всередині мене.

- Мелл, це погана ідея. Цей артефакт уповільнить твоє навчання. Він буде спотворювати твою магію.

- Я впораюсь, - подивившись на тінь, впевнено проговорила я і демонстративно одягнула сережку. – Мені так навіть легше, - відчуваючи як від сережки по тілу повільно розповзається холод запевнила я ініційованого. – Дякую, лорде-директор.

Ввічливо поклонившись, я покинула кабінет директора перша, після чого ще декілька хвилин стояла під дверима очікуючи, коли Ешкарт перестане спорити з лордом Моратом.

- Навіщо ти її взяла? – врешті запитав він.

Я торкнулася пальцями сережки, і відчула, як кінчики пальців миттю оніміли. Неприємне відчуття. Наче вони зсередини покрилися льодом.

- Навіть після проходження Залу Ініціації я все ще не можу себе контролювати. Я небезпечна для оточуючих настільки, що це мене саму дещо лякає. Не хотілося б випадково когось вбити.

- А дівчинка доволі розумна, - прозвучало знову нізвідки, за мить до того, як прямо перед нами матеріалізувався лорд Астер.

- Тебе не вчили, що підслуховувати не ввічливо? – роздратовано поцікавився Ешкарт.

- Хто б говорив, - усміхнувшись відповів демон і прислонився спиною до стіни. – Я тут, між іншим, у справі. Думаю, вам обом буде цікаво і корисно на це глянути.

В наступну мить, легке запаморочення вкупі з нудотою ознаменувало наше переміщення. Простір навколо спотворився. На мить зникло відчуття опори під ногами, а в наступну, ми опинилися при вході в аудиторію. При чому, лорда Астера видно не було. Викладач перервав свою лекцію, і розгублено подивився на нас.

- Я можу вам чимось допомогти? – розгублено запитав тінь.

Ми не встигли нічого відповісти, як двері аудиторії за нашими спинами відчинилися і всередину буквально влетіло четверо ініційованих в характерній формі Імперської служби безпеки. Замикав процесію лорд Мілдрет з маскою на обличчі і підвіскою Глави Імперської служби безпеки на шиї.

Особисто я запідозрила викладача. І не спроста: його очі збільшились вдвоє, руки затремтіли, а рот то відкривався, то закривався, як у риби викинутої на берег. І, всучивши папку з документами Ешкарту, я інстинктивно кинулась до викладача і через це упустила момент, коли справжній злочинець спробував втекти. Коли я уже підходила до тіні, кімнату несподівано заповнило червоне сяйво, і я наче знову повернулася в замок ініційованих. Те саме відчуття прив’язаності до землі і замкнутості приміщення.

Я не встигла нічого обдумати, як мою шию несподівано обхопила гаряча рука, а той час як інша лягла на чоло.

- Всі назад! – рявкнули прямо у мене над вухом.

Викладач відсахнувся миттю. А у нього за спиною наче з уривків червоної матерії зіткався лорд Астер. І цього разу його очі буквально палали червоним світлом.

- Це погана ідея, - холодно проговорив Глава Імперської служби безпеки.

Його обличчя я не бачила, зате прекрасно могла спостерігати за тим, як губи лорда Астера повільно розповзаються в підступній усмішці.

«Твоя ліва долоня. Скористайся нею»

Слова демона пролунали в моїй голові як відлуння моїх власних думок. Але я чомусь не квапилась вливати силу в руку смерті.

З одного боку мені неймовірно сильно хотілося прикінчити ініційованого, що мав відношення до змовників. З іншого, я прекрасно усвідомлювала, що він може знати щось важливе.