Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!

Розділ 19. Нейтральна бесіда, що нічого не значить

 

Розділ 19. Нейтральна бесіда, що нічого не значить

 

Зазвичай між першим і другим провісником проходить близько години — не найкращий час для Моріса. Він вважав, що цього разу буде особливо складно пережити ці хвилини, тому що він не вдома, але як не дивно — вийшло навпаки.

Вів'єн тримала його увагу. Біль трохи зменшився. Вона не давала йому впасти в забуття. Як він міг при ній забутися? Вона остання, кого б він хотів налякати.

Дівчина і так була трохи стривожена. Дивилася строго і дбайливо. І ця поведінка разюче відрізнялася від того, як вона трималася з Блезом. Тому дісталися від неї лише настороженість і лукавство. Моріс сам не знав, навіщо порівнює. Але йому подобалося, як його маленька поки-не-дружина наполегливо допитується, що з ним. Він навіть знайшов якесь задоволення в тому, що вона поклала йому долоню на лоб. Її рука була прохолодною і лагідною. Коли востаннє хтось так торкався його?

Моріс не втримався, щоб не подражнити її. Придумав на ходу загадкову хворобу — чорну західну лихоманку. Вів'єн сама підказала йому деталі: кажани — ось кого він зробив відповідальним за поширення зарази.

Але дівчина дуже розумна, щоб повірити його маленькій брехні. Коли дворецький пішов в аптеку, вона продовжила розпитувати. Сіла поруч із ним на стілець і з недовірою поцікавилася:

— Ви ж сказали неправду, монсіре Морісе? Справа не в чорній лихоманці. Це якась інша хвороба, чи не так?

— Так.

— Це якось пов'язано з вашою страшною таємницею?

Вів'єн дивилася вимогливо. Він раптом помітив з подивом, які зелені у неї очі. Як у її чорного кота, який зайняв спостережний пост на підвіконні. Моріс раніше не звертав уваги на колір її очей. Запитали б його, відповів би – вони брудно-сірі. Напевно, це тому, що їм ще не доводилося розмовляти, сидячи ось так — зовсім поруч.

— Ваша таємниця, вона ж якось пов'язана з дамарійцями?

Яка кмітлива, його маленька поки-не-дружина.

— Так.

— Ви один із них?

Моріс не стримав посмішки.

— А вам доводилося коли-небудь бачити дамарійців?

— Ні.

— Ви ж чули, люди кажуть, що вони потворні. Їхні обличчя такі страшні, що наводять жах на будь-кого, хто на них гляне. Ви відчуваєте жах, коли дивитеся на мене?

— Та ні, — посміхнулася вона. — Ви привабливий чоловік.

Ці прості слова, що так легко злетіли з її губ, чомусь розбурхали Моріса. Неначе мова не лише про зовнішність.

— Якщо ви не один з них, але все ж ваша хвороба пов'язана з ними, то виходить, вони вас заразили? — висунула нову версію Вів'єн.

Морісу б не хотілося робити те, що він зробив наступної миті, але йому довелося. Вона, звичайно, не вгадала, але підібралася небезпечно близько. Та й уся їхня розмова була на межі. До того ж він відчував наближення другого передвісника. Моріс обхопив браслет на своєму зап'ясті і звичним рухом прокрутив...

 

Коли Боніфас пішов у аптеку, Яні чомусь подумалося, що за його відсутності щось обов’язково станеться. Але ось він уже повернувся, а нічого не трапилося. Весь той час, поки дворецький ходив по ліки, Яна з Морісом просто розмовляли. Бесіда стосувалася якихось нейтральних нічого не значущих тем. Яна навіть згадати не могла, про що саме вони говорили. Про погоду, чи що? Їй, взагалі, здалося, що Боніфас зганяв у аптеку за якихось кілька хвилин. Тут і двома словами перекинутися не встигнеш.

— Айманська трав'яна настоянка, — манірно подав ліки Боніфас.

Моріс жадібно зробив кілька ковтків прямо з пляшечки.

— Ваша решта, монсіре, — простягнув дворецький кілька купюр, коли Моріс осушив ємність.

— Залиште собі, — не став він забирати гроші.

— Монсіре, але тут дев'яносто п'ять луардів. Настоянка коштувала всього п'ять.

— Залиште, — був непохитний Моріс. — Тим більше у мене до вас буде прохання. Я правильно зрозумів, що ви тут працюєте дворецьким?

— Так, монсіре, — задер ніс Боніфас.

— Я змушений буду залишити місто на чотири дні. І буду дуже вдячний, якщо за моєї відсутності ви подбаєте про муазіль Вів'єн.

— Певна річ, — відповів Боніфас з таким видом, що, мовляв, піклуватися про хазяйку — його прямий і святий обов'язок незалежно від того, відсутній чи присутній в місті якийсь монсір.

— Вів'єн — моя наречена, — пояснив вікінг, — хоча сама вона так не вважає.

На цій оптимістичній заяві він піднявся, попрощався і досить твердо (мабуть, настоянка подіяла) відправився на вихід.

Після того, як гість пішов, Боніфас взявся наполягати, що залишені Морісом гроші Яна повинна забрати собі. Але вона навідріз відмовлялася – це ж були його чесно зароблені чайові за надану послугу. І хоч суперечки між ними були досить бурхливими, але при цьому настрій був радісний. Вони обидва були щасливі, що забезпечені на якийсь час шматком хліба і можливо навіть з маслом.

Зрештою, Боніфас змирився, що гроші залишаться у нього, але заявив, що буде вести книгу витрат, щоб відзвітувати за кожен витрачений луард.

— Я думаю, перш за все потрібно купити трохи масла для ламп, — запропонував він. — Я вже встиг переконатися, що всі лампи тут у повному порядку. І якщо їх заправити, то вечорами у нас буде світло як удень.

Ідея Яні сподобалася. Тим більше, що на вулиці вже стрімко вечоріло. Ще трохи і стане темно, хоч в око стрель. А кілька свічок, які на даний момент у них були в наявності, — не таке вже й яскраве джерело світла.

Боніфас встиг пробігтися по крамницях до їхнього закриття. І повернувся він не лише з маслом для ламп, а й з маслом для бутербродів!

— Я ще трохи гарбузового хліба купив. Він дешевий, але дуже смачний, коли свіжий, — на весь рот усміхнувся Боніфас.

І хліб дійсно виявився чудовим. Ще теплий, щойно з печі, він так чарівно пах, що Яна боялася свідомість втратити від цього запаморочливого аромату.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше