Розділ 22. З діда-прадіда

Розділ 22. З діда-прадіда

Яна швидко приводила себе до ладу, поспіхом міркуючи, як їй поводитися з несподіваним «родичем». Вирішила, що буде діяти відповідно до обставин — в сенсі орієнтуватися на реакцію Боніфаса. Якщо дворецький організує гостю теплий прийом, то Яні теж можна бути привітною, якщо ж навіть на поріг не пустить, як Блеза, то краще бути з таким родичем обережною.

Вона спустилася вниз і виявила, що гість фейс-контроль пройшов – його пропустили всередину. Однак це була єдина милість, якої він був удостоєний. Боніфас не поспішав саджати гостя в зручне крісло і поїти чаєм, а тримав неподалік від порога. З чого Яна зробила висновок, що дворецький хоч і вважає хлопця безпечним для господині, але особливої ​​симпатії до нього не відчуває.

— Кузино, моя мила, — гість розкрив руки для обіймів і рушив на Яну.

Двоюрідний брат? Двійник нічого про нього не писала. Не вважала за потрібне? Мабуть, вони бачилися рідко.

Хлопець справляв цілком приємне враження. На вигляд — ровесник Яни, максимум на пару років старший. Високий блондин з карими очима. Одягнений він був строкато. Чоловіки тут надавали перевагу строгому поєднанню чорного з білим, а у кузена було і чорне, і біле, і фіолетове, і бірюзове, і на довершення — малиновий шарф, який був хитромудрим вузлом зав'язаний на шиї. Весь цей колірний сумбур на диво складався в цілком гармонійний образ, ось тільки одяг новизною не сяяв — виглядав пошарпаним.

Яна спостерігала, як він наближається з відкритими обіймами, і роздумувала, чи відкривати свої у відповідь. Нехай хлопець і приємний, проте абсолютно не знайомий. Обіймів все ж уникнути не вдалося, але Яну обхопили дуже акуратно — саме по-братськи.

— Не дивуйся, що не впізнаєш мене, Вів'єн, — він відступив на крок. — Я і сам дізнався про твоє існування зовсім недавно. Маман зізналася мені, хто був моїм батьком насправді — Робьєрт з роду Монпасьї. Брат твого батька. Як шкода, що наші славні батьки вже на небесах, але яке щастя дізнатися, що у мене є сестра!

Ситуація трохи прояснилася. Виходить, у цьому світі, в Яни був не лише дядечко Жюль по материнській лінії, а й дядечко Робьєрт по батьківській. І хлопець, який стоїть навпроти, — його позашлюбний син. Якось так? Отже, він дійсно двоюрідний кровний брат Яни?

— Я тут проїздом, на гастролях, зі своєю театральною трупою.

— Ти актор?

Взагалі-то, цілком схоже на те. Вигляд у хлопця і справді творчий.

— Дозволь представитися, — він зобразив складний жартівливий реверанс, — провідний актор столичного театру Етьєн. Прошу зауважити, з діда-прадіда актор. Моя маман, як і її маман, можна сказати, народилися на сцені.

Ще один з діда-прадіда. Щастить Яні на них.

— І надовго ти тут?

— Дні на два-три. Буду дуже вдячний, якщо дозволиш зупинитися у тебе.

— Але хіба ти не знаєш, що крамниця проклята? Взагалі-то, її обходять стороною.

— Прокляття — лише на користь акторові, моя мила. Голий, босий і вічно голодний, і проклятий — ось хто зіграє так, що зал ридатиме.

Віднайти натхнення в старому будинку, овіяному легендами і поганою славою? Яна розуміла кузена. В неї виникали схожі думки, коли вона їхала з повіреним знайомитися зі спадщиною.

— І до того ж, коли ще доля знову підкине нам шанс провести час разом? Мені хотілося б познайомитися з тобою ближче, поки є така можливість. Ти ж не відмовиш мені в задоволенні пізнати тебе, Вів'єн?

— Звісно. Залишайся.

Яні теж хотілося б поспілкуватися з кузеном. Не так уже й багато у неї родичів в цьому світі, щоб ними розкидатися. Тим більше, Етьєн здавався їй цікавим. Вона навіть відчула в ньому споріднену творчу душу.

Яна глянула на Боніфаса, який стояв осторонь і досить скептично спостерігав за бесідою господині та її гостя. Помітивши, що вона чекає його реакції, він видав:

— Думаю, ми можемо здати молодому монсіру кут у прибудові за десять луардів на день.

Оце так! Пропонує брати гроші з родича?

— За десять луардів? — докірливо похитала головою Яна. — Боніфасе, але ж він мій кузен.

— Коли шановний гість надасть нам на знак того, що він ваш родич, щось більш вагоме, ніж просто його слова, знизимо йому орендну плату вдвічі.

Яна встигла помітити, яку дражливу клоунську гримасу скорчив Етьєн, коли подивився на Боніфаса. Відразу видно – з діда-прадіда актор. Але з діда-прадіда дворецького цим не вразиш — він залишився манірно непробивним.

Кузя зберігав нейтралітет. Він з цікавістю переводив погляд з одного чоловіка на іншого, оцінюючи сили супротивників.

— Згоден, — посміхнувся Яні кузен і знову розвернувся до Боніфаса: — Сподіваюся, сніданки у вартість включені?

За півгодини у вітальні був накритий стіл. Яна дивувалася, коли, де і як Боніфас роздобув усе необхідне, але факт залишався фактом — на сніданок була подана вівсянка. Справжнісінька! Як у фільмах про Холмса: "Вівсянка, сер". З огляду на те, як давно Яна не їла нормальної гарячої їжі, каша здалася їй вершиною кулінарного мистецтва.

Боніфас продовжував вдавати з себе чинного дворецького, манірно поглядав на Етьєна. А той, ігноруючи його погляд, із задоволенням ласував кашею і розповідав Яні про те, чим живе.

— Я виріс у театрі. Маман брала мене на репетиції з пелюшок. Уже в чотирнадцять я отримав свою першу роль. Я живу сценою. Моя їжа — аншлаги та глядацькі овації. Заради того, щоб зіграти достовірно, я готовий на все, як і маман. Одного разу вона зізналася, що заради того, щоб правдиво зіграти вагітність, вона зважилася на вагітність.

Яна від подиву навіть ложку відклала. Серед письменників теж поширена думка: щоб щось описати правдиво, потрібно це випробувати на собі, але все ж вона зважилася б далеко не на все, про що пише в своїх романах.

— Так, люди мистецтва відчайдушні, — продовжив Етьєн. — Однак останньою моєю витівкою була здивована навіть маман. Мені дали роль дамарійського юнака, і щоб вжитися в цю роль я відправився...