Розділ 34. Має бути щось іще

Розділ 34. Має бути щось іще

— Навіть не сподівався, що так скоро побачу тебе знову, — магістр зустрів Моріса на сходах храму і по-батьківськи обійняв. — Ти якраз вчасно. Саме час вечері, — він потягнув гостя за собою в трапезну.

Правду кажучи, Моріс не збирався сьогодні навідуватися в храм. Ідея прийшла після того, як він відвідав "щедрий" ярмарок і несподівано для себе придбав цілий кошик господарського приладдя. Він і на ярмарок-то не збирався йти, просто не застав Вів'єн у крамниці і вирішив пошукати. А коли побачив її, усвідомив, що скучив, відчув незрозумілу радість і непереборне бажання купити скопом все, що вони з дворецьким продавали, що б там не було.

І лише після того, як став, цитуючи слова дворецького, щасливим володарем "надзвичайно корисних" речей, задумався, куди їх тепер подіти. На щастя, швидко згадав, що в храмі є господарський двір, де все це може стати в нагоді.

— Ось, був на ярмарку, купив дещо для храму, — кивнув Моріс на кошик.

Магістр з цікавістю глянув на подарунок і задоволено хмикнув.

— А ти змінився. Бачу, що дозрів для шлюбу, — Модестайн посадив гостя за стіл і поділився своєю нехитрою їжею. — Мені подобається, що саме я проведу тебе і твою наречену через всі сім шлюбних церемоній. До речі, ти так і не сказав, коли перша.

Якби Моріс знав… Його поки-не-дружина складається з одних лише секретів — спробуй зрозумій, як до неї краще підступитися. Але перші кроки зроблено. Моріс був задоволений собою. Одна сукня з секретом і запрошення на вечерю вб'ють одразу двох зайців. По-перше, Моріс зможе перевірити, чи правда те, що йому привиділося, коли він побачив Вів'єн напівоголеною. А по-друге, пізня розмова при свічках налаштовує на відвертість. У нього буде можливість запитати прямо, чому вона передумала завершувати шлюбну процедуру і що їй заважає почати нову.

— Після того, як ти почистив і змастив храмовий годинник, він став іти точніше, — не дочекавшись відповіді на питання, почав нову тему магістр. — Але все одно, поспішає на кілька секунд на день.

— Механізм старий — мабуть, одного мастила замало, — припустив Моріс. — Але я виберу час зайнятися годинником більш ґрунтовно.

У куточках очей Модестайна зібралися зморшки — задоволений.

— Ти став відповідальним і... — він ще раз ковзнув поглядом по кошику, — господарським. Саме такий градоначальник нам і потрібен. Ти думав над моєю пропозицією?

Обійняти вакантну посаду? Так, Моріс думав про це. Коли повертався від дамарійців, він спеціально загнув невеликий гак, щоб на власні очі поглянути на плантації гіркого кавового горіха. Побачене сильно засмутило. Чагарники виглядали чахлими, листя пожухло, плодів майже не було. Чи справа в тому, що на плантації потрапляє мало дощової води через засмічені канали, чи виною всьому навала шкідників, відразу не зрозумієш. Зате дещо було зрозуміло моментально — міська влада пустила все на самоплив.

Моріс пам'ятав, якими зеленими і рясно плодоносними були плантації колись. Йому настільки захотілося повернути їм колишнє процвітання, а рідному місту — джерело доходів, що він і справді задумався про те, щоб обійняти посаду градоначальника.

— Я міг би стати головою ратуші тимчасово, — відповів Моріс магістру. — На кілька тижнів.

Він розумів, що застряг тут мінімум на місяць, так чому б не присвятити час тому, до чого лежить душа, тим більше, що основна справа налагоджена була так, що не вимагає його втручання. Сьогодні вранці Моріс отримав черговий звіт від головного керуючого Тальськими шахтами, з якого випливало, що обсяги видобутку магічних мінералів лише ростуть.

— Тоді на найближчому засіданні ради ратуші я внесу твою кандидатуру, — пожвавився магістр.

— Як, думаєш, проголосує рада?

— Вважаю, що бажаючих проголосувати проти тебе не знайдеться, — посміхнувся Модестайн.

Яна вискочила зі своєї кімнати не переодягаючись. Вирішила зробити це потім. Хотілося скоріше глянути, що ж зберігається у сховку Жюля.

Вже за хвилину вона стояла біля шафи, в якій Боніфас виявив сховок. Металеві дверцята були відчинені навстіж, при цьому майже не пошкоджені — ось які у Яни чоловіки спритні!

— Без вас ми не стали нічого тут чіпати, — пояснив дворецький.

Тобто почесне право обшукати сховище надали Яні.

Етьєн підсвітив переносною лампою внутрішній простір. Сховок виявився досить містким і... практично порожнім. Яна виявила лише одну коробочку.

Серце забилося сильніше. Вона здогадувалася, що всередині — артефакт з обсидіану. Легендарна річ, яка круто змінила все життя Жюля. Через неї він закинув артефакторну справу, через неї залишив крамницю. Це місце вважається проклятим теж через неї.

Дивним було лише те, що цей міфічний артефакт, який приніс стільки бід, нічого поганого не зробив поки ні Яні, ні Боніфасу, ні Етьєну. Звичайно, можливо, всі неприємності ще попереду, але поки життя не поспішає летіти під укіс, а навпаки, налагоджується. Однак все ж Яна не зважилася відкривати коробку в присутності своєї команди. З нею самою точно нічого страшного не трапиться (хіба став би дядечко їй крамницю заповідати, якби не був упевнений, що тут для племінниці безпечно?), але ніхто не гарантував безпеку Етьєну і Боніфасу.

— Краще я відкрию це в своїй кімнаті. Хтозна, що може статися...

Чоловіки заперечувати не стали.

Яна повернулася до себе і, затамувавши подих, витягла з коробки кулон. Саме так вона і уявляла обсидіановий артефакт — чорний з зеленими прожилками камінь в обрамленні чорного металу. Цей предмет повинен був допомогти графу Шерезі-Шико неушкодженим пробратися на землі дамарійців і знайти свою дочку, яка втекла до дамарійського юнака.

Якщо артефакт досі в робочому стані, то, виходить, за допомогою нього і Яна може пробратися на землі дамарійців і знайти дочку графа. Тепер Меріан вже у солідному віці й у неї, напевно, підростають діти-напівкровки. Цікаво було б з нею познайомитися, а ще цікавіше поспілкуватися з дамарійцями про переміщення між світами. Тільки от у Яни виникли сумніви, що артефакт досі діє. Вона не відчувала енергії, що випромінюється від нього, не відчувала, взагалі, нічого. Але ж повинна була! Її артефакторський дар відгукнувся б на кулон, якби в ньому була магічна сила.