ч. 4

4

Ніздрів торкнувся металевий аромат, від якого рот миттю наповнився слиною, а руки аж затремтіли від нетерплячки. Нагадувала сама собі запійного алкоголіка, перед яким поставили сто грам похмелитись.  Мене бентежила така реакція тіла на алкоголь.

Але спрага переважувала всі доводи розуму, що я не маю накидатись на напій як звір.

- Молода, - помітивши мої вагання над високою склянкою з червоною рідною усміхнувся бармен.

- Капітан Очевидність, - я перестала знущатись над собою і втягнула в рот через соломинку коктейль.

Очікувала чого завгодно – смаку томату, відчуття алкоголю, але це… Солонувате, металево-слизьке, гидке на смак щось. І при цім я його пила і не могла зупинитись. А полегшення не приходило.

- Фе, - я нарешті спромоглась випустити з губ соломинку. – Ну і гидота, що ви сюди набовтали?

- А ти значить хочеш свіжої? – почулось позаду. – Для цього з собою людину водиш?

Я повернулась, щоб помітити  двох хлопців, які нахабно мене роздивлялись. Типові бики, з міцними шиями і широкими плечима, обтягнутими шкіряними куртками.

- Ти чиїх будеш, фіфа? – нахабно запитав другий. Від них пахло так… Особливо. Пряно. Смачно. Тіло саме собою переповнило бажання. Груди налились, занили, в животі розлилось тепло. А губи чогось випнулись.

- Воу, воу, мала, сховай ікла, - той що був ширшим в плечах придвинув до мене свій стілець. – То що, поділишся з нами своїм …

- Фальк, залиш дівчину в спокої, - бармен підійшов до нас, наче ненароком протираючи стійку.

- Не твоя справа, Грег, - інший хлопець сів біля Юлія, який ніби впав в ступор. Невже чоловіки і на нього подіяли незвичним чином? Мій балакучий супутник розгубив увесь свій гонор, сидів як сонний, втупивши погляд в свою склянку з зеленою рідиною.  Незнайомець схилив до Юлія голову, і втягнув носом повітря біля тонкої шиї. Усміхнувся продемонструвавши горсті ікла. Юлій слухняно схилив голову, виставляючи свою тонку шию під ці зуби.

- Ми самі візьмемо, - я мить спостерігала як гострі білі зуби наближаються до шиї мого товариша, а потім неочікувано для самої себе кинулась до незнайомця з роззявленим ротом. Він виставив руку, щоб мене зупинити. Та у нього нічого не вийшло.

Тіло навчене і натреноване, зреагувало саме, виставлена рука опинилась вивернутою, ми з незнайомцем  втратили рівновагу, впали на дощату підлогу, хлопець обпік мене лютим поглядом, з червоними іскрами в глибині зіниць, і спробував ударити вільною рукою.

Я була зверху на ньому. Його звабливий запах дурманив. Хтось загарчав, як собака, біла, немов мармурова шия опинилась близько, так близько, що я вже не відчувала ні ударів, на пазурів, що вп’ялись мені  в плечі. Моя ціль була поруч.

Мить, і холодна шкіра торкнулась моїх губ, а потім в рот потекло щось пекуче-гаряче, як шоколад з перцем. Я пила, і не могла зупинитись. Тіло випинало дугою, кожна клітинка вібрувала від задоволення, здавалось я лечу в просторі на зустріч сліпучому сонцю, переповнююсь енергією і силою, мене охоплювала ейфорія.

Я чула гул далеких барабанів, крізь який до мене долітали крики, шум, галас. Тупіт ніг, удари, біль.

 Але все було нівельовано до однієї єдиної потреби – не відпускати жертву. Тіло під мною сіпнулось, і зникло. Вдралась обличчям об дошки підлоги, дивуючись куди подівся мій суперник.

Проте не забула вивернутись, перекочуючись на спину. В очах двоїлось. Я була пружиною, стиснутою, і готовою вистрілити. Не знаю, що то було, та хотілось ще. Пошукала очима другого незнайомця, Фалька. Але він повільно відступав від мене, інші відвідувачі кафе вже кудись розбіглись. Тільки Грег незворушно тер черговий келих брудним рушником.

- Сука, - гаркнув Грег, і кинувся до мене. Ніби нехотя, ніби корячись чиїсь волі. Він все одно рухався швидко, як тінь, але якимось відчуттям я. вгадала напрям його руху, перехопила направлені на мене довгі пазурі. Ліктем вдарила в роззявлену пащеку, втикану довгим, гострими як в звіра іклами.

Моя ціль була близько. Хотілось знову відчути ейфорію, вгризтись зубами в м’яку плоть, і пити, пити, допоки і цей не скінчиться.

Я зминала опір, пропускаючи удари, і намагаючись добратись до шиї. Здається, Фальк не очікував такого натиску. Він звивався, осипаючи мене ударами.  Дуже тіло опиралось, та все було марно.

Поки мене не охопив біль. Все тіло, кожну частину пекло, змусивши забути про все на світі.

- Попалась, - я сіпнулась, зрозумівши що на мені сітка, яка не дає вільно рухатись і завдає опіків.

Фальк шипів, виплутуючись з тенет. Здається, йому було так само неприємно, як і мені.

- Геть з мого бару! – підвищив голос на нас Грег.

Я нарешті змогла роздивитись, що відбувається за межами моєї пастки. В «Надії» зібралось чимало люду. Бліді чоловіки в довгих плащах. Їх було з десяток, в усіх в руках зброя, направлена на мене і Фалька. Помалу мана спадала, бажання впитись в шию тамувалось, і я навіть змогла вирівняти дихання, і не відчувати як зуби випирають з рота.

- Тягніть, - сказав хтось з натовпу, і на мене з суперником накинули ще одну сітку, яка накрила наші тіла з легким брязкотом.

Тепер я роздивилась, що сплетена сітка  була з дрібних блискучих ланцюжків. Але розірвати їх  не вдавалось. Чим більше я пручалась, тим сильніше мене опутували тенета, діючи як живі.

Нас з Фальком виволокли на вулицю. Хлопець лаявся, і вимагав його відпустити. Але хтось наказав йому мовчати.

- Це ти винна, - обернуся свій гнів на мене хлопець.

- Сам – дурень, - огризнулась я. – Що відбувається?

- Зараз буде суд, - Фальк знову заголосив, щоб його відпустили. Але на нього більше ніхто не зважав.

Те що відбувалось вийшло за рамки мого розуміння. Поки нас волокли землею, кудись від житлового масиву, я намагалась зрозуміти, що ж коїться. Куди зник той інший хлопець? Що я відчувала? Що зі мною відбувається? Хто всі ці люди? Сектанти? Чи  мої галюцинації затягнулись?