Мерехтіння

Глава 22

- А яку ти музику слухаєш? - написав мені Лука

- Різну. Хоча рок переважно.

- Тоді в мене пропозиція, пішли зі мною на концерт?

- Мені подобається твоя пропозиція. І що будемо слухати?

- Музику в стилі фьюжн-фанк-регі.

- О, ти почав якоюсь не зрозумілою мовою говорити…- і поставила усміхненого смайла. - Але розширимо горизонти. Коли концерт?

- Через тиждень. У п’ятницю на 19.00.

 

          Я лютувала. Прийшов час іспиту, і мої дорогі студенти і близько до нього не були готові. З групи в 32 чоловіка, тільки 18 здали повністю готові лабораторні роботи. Інші чомусь не знайшли часу приділити цьому уваги.

- Видно я недостатньо добре пояснила, що без лабораторних я вас не допущу до іспиту. І це другий курс. Містика просто. Тому, мої відчайдухи пройдемося ще раз основними тезами. Працюючи з вами, я викладаюсь на 100% і від вас я вимагаю фідбек. Говорячи більш зрозумілою мовою, це повної віддачі.  Якщо я кидаю якесь зерно знання у ваші голови, то звідти я збираюсь зібрати рясний врожай. Чому ви вирішили, що не зробивши лабораторні роботи, вам вдасться у мене скласти іспит, я щиро не розумію. На разі я ображена вашим недбалим ставленням до мого предмету. І тому я вас вітаю панове, ви в пеклі. У ректора лежать дві доповідні на мене, це так для тих, хто вирішить, що він зможе якось іншим способом зі мною домовитися. Ну, що ж, готуймося. Іспит у вас буде цікавий. І нічого страшного, якщо ви не здасте його з першого разу. А тепер продовжимо муку під грифом, чого я не здав лабораторні. - пройшла я до свого столу і сіла. -  На кому я спинилася? - я заглянула в журнал. - Наточий Святослав. - оглянула аудиторію.

З заднього ряду піднявся худющий студент, одяг на ньому теліпався так, що здавалося ще трохи і злетить, хоча його светри здавалися завжди на декілька розмірів більші, аніж йому потрібні. Тяжко ступаючи, він підкрався до мого столу, йшов, як на каторгу, волочачи ноги. Прийшов з кількома листочками. Сів, чуб повністю затуляв його очі.

- Ну, і що ви покажете? - змінила я тон з холодного на більш тепліший, намагаючись заглянути йому у вічі, та Святослав погляд відводив.

Його погляд взагалі метався між підлогою, столом та дошкою. Свої пальці він нервово крутив, а губу, яка і так була в тріщинках прикусив так, що почалася кров сочитися. Мля, от за що це мені все? Внутрішньо завила я. Мовчки переглянула те, що приніс. Одна робота з семи заданих. Пролунав дзвінок. Студенти з полегшенням видихнули .

- На сьогодні всі вільні, екзекуції продовжимо на наступній парі. - радо повідомила я їм і повернулася до Святослава.  - Чому тільки одна робота?

- Комп поламався, не було на чому зробити. - так і не піднявши голови, стиха пробурмотіло тільце. Постукала ручкою по столу. Голова уже просто замакітрилася.

- І тут вам Святославе пощастило. У мене є мій старий ноутбук, і я його можу вам дати на період виконання робіт.

Він підняв погляд. У його очах таке сум’яття, немов би я його душу вирішила прикупити.

- Якщо у вас на сьогодні немає більш важливіших планів, то після пар підходьте до мого кабінету. Поїдемо за технікою.

- Я…то..- нервово облизав губи.

- Кивніть, якщо згодні і можете йти.

І він таки кивнув. Трясучими руками, забрав лабораторну і пішов за своєю сумкою. Поскрипуючи зубами, я теж зібрала речі і терміново вирішила зайти в свій кабінет, не будучи впевненою в собі, що зараз на когось не накричу. Довго побути на самоті мені не дали. У кабінет постукав і зайшов Тарас з двома чашками кави.

- Іноді я тебе просто обожнюю. - простогнала я і забрала собі чашку з кавою.

- Студентів твоїх зустрів. Вистрибувала з аудиторії, як зайчики, на яких оголосили полювання. Що так все погано?

- Та, як тобі сказати, я давно вже перестала беззастережно вірити в людей. Я завжди чекаю від них найкращого, хоча готуюсь до самого погано і так в принципі ніколи не розчаровуюсь. Ну і досвід, який говорить, що з першого разу нічого доброго не виходить теж є. То скоріше театр одного актора був для них.  Але мене дійсно дещо тривожить. Тарасе, що ти знаєш про Наточного Святослава? 

Тарас призадумався.

- Студент, другокурсник, живе в гуртожитку, не місцевий. Тихий, спокійний, забитий, здається, такий. Але головастий.  А що вже сталося?

- Уявлення не маю. Та по його страшенній худобі виникли думки, що хлопчина не доїдає.

- Ну, от як тобі це вдається виглядати повною сукою і водночас проявляти турботу про людей?

- Тарасе, не відволікайся. І за каву дякую. То просто було спасіння. Видно таки треба буде сходити на тренінг емоційний інтелект, щоб мені знову нагадали, за що я маю любити людей. До речі пішли разом, там, здається, мав бути якийсь тренінг на тему емоційного вигорання. Бо вже іноді ловлю себе на думці, що когось приб’ю і совість мене мучити не буде.

- О, не треба мене на ці мозгоковиряючі штуки водити.

- Чого це? - проявила я цікавість.

- Ну, так звідки вони про мене можуть знати краще за мене?

- Тарасику, ти іноді казкового телепня нагадуєш. Хоча тобі дійсно нащо ходити, у тебе є я. А я ще й налити можу в разі чого.

- О! Істину говориш. - повеселів він, видно таки не надихала його перспектива йти зі мною.

- Тебе просто знаю, ну хоч трішечки. - показала я пальцями наскільки трішечки я його знаю.

- Так, а що там з студентом? - перевів він розмову.

- Не знаю. Сьогодні після пар з ним побачусь і довідаюсь про його печаль. До речі я теж не розумію, от наче намагаюсь не вмішуватися і кожен раз по самі вуха. - пробурчала я.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше