Розділ шостий. Історія Генрі

У будинку з башточкою було жарко натоплено і так само гаряче зустріла Стівенсона стривожена місіс Андерсон.

- Що відбувається?! Я перехвилювалася! Куди ви вночі зникли, сер, чому не ночував доктор Джонсон? Я прошу пояснити мені, нарешті, що ж трапилося?

Стівенсону насилу вдалося заспокоїти господиню.

- Не турбуйтеся, місіс Андерсон.... Містер Джонсон поранений і зараз в лікарні. Але я впевнений, що він в надійних руках наших ескулапів...

Місіс Андерсон сплеснула руками:

- Ах, як шкода, сер! Містер Джонсон звичайно дивна людина. Але все ж я знаю його кілька років і вважаю його одним з найбільш порядних джентльменів. Я впевнена - доктор став жертвою якихось зловмисників ...

- Тут якась таємниця, місіс Андерсон, я спробую усе гарненько дізнатися, -  примирливо сказав Стівенсон.

- Вам потрібно навідати його, пане ...

- О, обов'язково, місіс Андерсон.

І раптом місіс Андерсон сплеснула руками:

- Але й з вами щось трапилось, містере Стівенсон! У вас подряпане обличчя і щось з рукою…

- О, на мене напали. Так, вночі ... Але нехай вас це не турбує!

Стівенсон взяв даму за руку.

Та змахнула сльозу і сказала:

- О, господи, вам потрібно поснідати і відпочити.

Під час сніданку Жанна принесла записку. Рівно о третій годині пополудні вирушав поштовий екіпаж, і Стівенсон повинен бути готовий до цього часу. Потрібно було встигнути відвідати нещасного доктора Джонсона і з'ясувати становище містера Бірна.

Він крокував по тихим вуличках, повз старовинні будинки, з вікон яких зацікавлені жителі дивилися йому вслід.

Однак в палату, де лежав Джонсон, Стівенсона не пустили - пацієнт спав після процедур і прийому ліків. Тоді Стівенсон вирушив до поліцейського відділку і дав свідчення на користь містера Бірна. Лише після дванадцятої, коли доктора Джонсона, на його ж прохання, перевезли в кімнату, яку він знімав, Стівенсон нарешті зміг побачити свого сусіда.

Доктор напівлежав у кріслі, укритий теплим пледом. Голова його була перев'язана. Червоні теплі відблиски каміна освітлювали кімнату, розбавляючи похмуру сірість осіннього дня.

Джонсон дивився важким поглядом.

- Заходьте, заходьте, Стівенсон, - сказав він хриплуватим голосом, кашлянув. - Я прошу вас запалити свічку, тут якось зовсім темно. Сірники? Повинні бути на столику.

Стівенсон запалив свічку в бронзовому свічнику. Язичок полум'я затріпотів, і Стівенсон прикрив його рукою.

Джонсон поправив пов'язку на голові і запросив присісти.

- Удень я їду і зайшов дізнатися про ваше здоров'я і якщо можна – поговорити.

Доктор повільно кивнув головою, знайшов своїми довгими пальцями худу долоню Стівенсона і потиснув її.

- Завдяки вам я порівняно легко відбувся. Якби ви не нагодилися вчасно, я  зараз уже розмовляв би з духами предків. Спасибі вам, друже мій, я цього ніколи не забуду.

- Не варто, докторе. Хіба ми не повинні допомагати один одному? Думаю, ви б поступили так само ...

Доктор кивнув головою, ніби щось згадуючи, обличчя його набрало сумного виразу.

- Але, заради бога, докторе, розкрийте ж таємницю, скажіть, хто на вас напав?

Джонсон уважно подивився в очі Стівенсону.

- Я розповім вам всю правду за умови, що ви нічого не скажете інспектору Смоллу. Для нього я приготував дещо іншу версію. Я не хочу, щоб поліція знала деякі приватні подробиці цієї події.

- Вибачте, доктор, а як же містер Бірн? Адже до того, як ми врятували вам життя, - він врятував моє.

Доктор схопив Стівенсона за рукав.

- О, не переживайте, він поза підозрою, я зроблю все можливе, щоб його звільнили. Я недавно зробив відповідну заяву інспектору Смоллу.

- Добре! Так що ж з вами сталося? Як ви опинилися вночі в такому місці?

- Для цього потрібно розповісти вам одну історію, на жаль, трагічну. Я змушений вам розповісти її якомога лаконічніше, тому що докладна розповідь вимагає і докладних спогадів, а для мене це нелегко, до того ж, друже мій, ви обмежені в часі. Але можливо моя розповідь відкриє завісу таємниці, про яку ви будуєте так багато здогадок…

Я і мій нещасний брат Генрі походимо з чудової родини потомствених військових. Мій батько дослужився до чину полковника в одному з азіатських володінь, вийшов у відставку і повернувся в рідне гніздо.

Я сказав - нещасний брат, але це може бути застосовано лише до недавнього часу. А в далекій молодості мій брат Генрі теж віддав данину військовій службі (в той час, як я медицині), був найщасливішим із смертних. Він був здоровий, молодий, красивий, з пустотливими блакитними очима. Він був джентльменом. Він був щасливий тому, що став хорошим офіцером, отримав відзнаку по службі, а ще з дитячих років мав кращого друга Вільяма Лейна і збирався одружитися на красивій дівчині Віолетті. Вона була родом з Італії, її батьки ще в молодості, коли займалися торгівлею, переселилися до Британії.