Мет і Деч

Частина 2. Мурахи, виявляється, дуже розумні…

– А чому в тебе такий незвичайний металевий голос, наче в робота? – запитав я, трохи оговтавшись.

– Це тільки перша спроба, я скажу Дечу всі зауваження і він допрацює перекладач. Давайте познайомимося, скажіть, як вас звуть?

– Я Рома.

– А я – Катя, Ромина сестра. А тебе звуть Мет, правильно?

 

– Так, я Мет! Ми з Дечем винахідники, ми придумуємо і майструємо різні цікаві і потрібні прилади, випробовуємо, а потім всі наші користуються ними.

 

– А де ви живете? – запитала Катя.

– Ну в мурашнику, звичайно, - впевнено відповів я.

– Ти правильно сказав, Рома, наш дім – мурашник. На вашому городі, у дворі, в саду дуже багато наших колоній, просто ви їх не бачите, бо ми ховаємося під землею.

– А що таке колонії?

– Колонії у мурахів – це як міста у людей, і у нас все майже так, як у вас – охоче розповідав Мет.

– А як? Розкажи, як ви живете?

 

– Якщо коротко, то наші колонії, або мурашники, організовані дуже чітко. У нас є свої будівельники, інженери, лікарі, няньки і навіть фермери. Багато різних професій. І кожен мурах знає, що мусить робити і обов'язково робить те, що треба, такий у нас порядок. І ніхто не може відступити від цього правила.

 

– А ти – нічого не робиш? Просто гуляєш? – вставила своє слово допитлива Катя.

– Я не гуляю, а виконую дуже важливу роботу. Ми з Дечем маємо завдання від наукового центру на розробку перекладача на людську і з людської мови. Дуже довго нічого не виходило, мене ніхто не чув. А коли налагодили звук, то стали чути, але нічого не розуміли. Аж сьогодні нарешті все вийшло. – гордовито сказав Мет і нам здалося, що він посміхнувся.

 

– А раніше з ким ти намагався розмовляти? З іншими дітьми? – спитав я.

– Та з вами і говорив, але ви не чули і не розуміли. Я живу у мурашнику, який знаходиться прямісінько у вашому дворі, тому мені ходити далеко не треба. А на лавку я виліз навмисне, щоб ви мене помітили.

 

– А ти з кимось іще можеш говорити?

– Так, я розмовляю з вашим Айсиком, з собаками теж давно познайомився.

– А про що ти з ними розмовляєш? – запитав я.

– Та про все на світі! Вони такі цікаві і добрі. Тільки Айсик трохи гордуватий, не завжди іде на контакт.

– А що таке гордуватий? – поцікавилась Катя .

– Ну, він не дуже любить спілкуватися, надто гарно про себе думає, хвалько одним словом. Але я не зважаю, все одно іноді стараюсь розговорити його, щоб більше дізнатися про життя котів. А розповідає Айсик дуже цікаво. Я потім розповім, якщо захочете.

 

– Захочемо! Захочемо! – аж підскочили ми і заплескали у долоні, - Ура!

– Та не репетуйте, будь ласка, бо мій передавач не витримує такого галасу! – закричав Мет, щоб пересилити нас. – Не забувайте – ми з вами у різній ваговій категорії. – суворо промовив Мет.

 

– А що таке вагова категорія? – це я не стримав цікавість.

– А це значить, що ви важите набагато більше, ніж я, а також зріст ваш перевищує мій в декілька сотень разів. Тому намагайтеся не оглушити або не зачепити мене, щоб не поранити чи, навіть, вбити. Ви й не помітите, як зробите мені таку гірку послугу! – іронічно закінчив Мет.

 

– Ой! Вибач, будь ласка, ми не подумали. Ми можемо здути тебе, якщо близько нахилимося і будемо голосно говорити? – співчутливо сказала Катя.

– Звичайно зможете, я перед вами зовсім беззахисний. Я, звісно, вмію кусатися, але не встигну, та й не хочу, бо ви мені подобаєтеся і я вважаю вас своїми друзями. Думаю, що нам буде цікаво проводити час, чи не так? – сказав Мет і нам здалося, що він знову посміхнувся. Ніколи не бачив мурахів з усмішкою на обличчі.

 

– Так, так! - швидко заторохтіла Катя, ніби боялася, що Мет може передумати. - Ми не будемо тебе ображати, ми добрі діти, просто ти нас хаменай, коли щось не так! І ще раз вибач!

– Та нічого, не хвилюйтеся! Я не переймаюся, бо давно за вами спостерігаю і знаю, що ви чудові.

 

– Ми буваємо різні, – ніяково сказала Катя, – ми сваримося і навіть можемо побитися, якщо кожен хоче свого і ніхто не поступається…

– Ну, нічого – роздумливо сказав Мет, - таке буває не тільки з вами, з іншими дітьми теж, а з дорослими тим паче! У нашому мурашнику також іноді виникають сварки. Нас вчать бути добрими і поступатися, але так не завжди виходить. Та це не означає, що ви погані, просто іноді не можете тримати себе в руках і поступаєте не дуже гарно.

 

– А що значить тримати себе в руках? – знову спитав я, бо дуже не люблю, коли мені не все зрозуміло.

– Це значить, стримувати себе, не дозволяти собі говорити або чинити щось таке, що іншому неприємно. Тобто спочатку думати, а вже потім діяти. – розповідав всезнайка Мет, - Але такому треба вчитися все життя, щоб вміти контролювати себе в різних ситуаціях.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше