Частина 12. Координати, сім‘я, хованки – все разом

Пройшло кілька днів, мурахи не давали про себе знати. Ми від нетерплячки по сто разів на день вибігали дивитися, чи не з'явилися наші друзі. Останній раз, коли ми бачили Мета, він сказав, що Деч працює над новим приладом, що називається сканер. Мет пояснив, що такий пристрій потрібен мурахам для пошуку різних предметів. Тобто наводиш сканер на землю, а він нібито бачить все, що є під землею, ну і, звичайно, все, що навкруги теж бачить. І не просто бачить, а передає зображення на екран і показує координати, де саме знаходиться те, що він показує.

Що таке координати теж розказав:

– Це визначення місця, де перебуває те, що ви шукаєте. – старався якомога простіше пояснити Мет. – Наприклад, я зараз знаходжусь в п'яти Роминих кроках на північ від горіха і в двох кроках на захід від лавки. Тобто, якщо Рома стане біля горіха лицем на північ, зробить п'ять кроків і проведе невеличку лінію на землі, а потім перейде до лавки і зробить два кроки на захід і також проведе лінію, то там, де ці дві лінії перетнуться, і буде місце, де я зараз сиджу, тобто я матиму такі координати. Відстань можна вимірювати у будь яких одиницях: міліметрах, сантиметрах, метрах, у чиїхось кроках, дивлячись що ввести в програму. Ну що, зрозуміли?

– Ага, трохи зрозуміли, – закивали головами я і Катя, – але не дуже.

– Тоді я пораджу вам погратися в таку гру. – вів далі Мет, – Хтось із вас іде на город і ховає у траву щось маленьке, приміром, м'ячик. Каже іншому координати, наприклад: «Річ знаходиться рівно посередині між шовковицею і будинком.» Тоді другий із вас іде до шовковиці, кроками вимірює відстань між деревом і стіною будинку, ділить кроки навпіл, відміряє стільки кроків, скільки вийшло, шукає і знаходить. А потім можна ускладнити завдання, але для цього потрібно вивчити сторони світу – південь, північ, захід і схід, щоб знати, де вони знаходяться відповідно до вашого будинку або двору.

– Пограємося?! – зраділа Катя, бо вона страшенно любить всякі нові вигадки, їй все цікаво.

Я теж люблю, коли треба думати, міркувати, але я частіше просто вгадую.

– Так, підемо до бабусі і попросимо, щоб вона нас навчила. – погодився я.

Ми всі дні, коли мурахи до нас не приходили, гралися в координатну гру. І не тільки на вулиці, а навіть в будинку. Одного разу Катя вказала мені такі координати: один метр від крісла на південь і один метр і 80 сантиметрів від комоду на схід. Я взяв рулетку і почав міряти. А хочу вам похвалитися, що сторони світу ми вивчили на другий день, нам бабуся показала і навчила, як орієнтуватися. На місці перетину двох напрямків стояла шафа, там Катя і сховала величезного ведмедя, якого колись подарував Льоша Антонеллі.

Льоша – це брат мами, він нам насправді дядько, але ми кличемо його просто Льоша. Він уже дорослий. Минулого року було весілля і Льоша женився на Аліні, тобто Аліна стала його дружиною. Вони живуть далеко від нас, в іншому місті разом з бабусею Надею. Ця бабуся насправді для нас прабабуся, тому що вона є мамою нашої бабусі Люди. Це трохи складно, але іноді ми сідаємо всі разом і починаємо перераховувати всіх наших родичів. Дуже приємно, коли є велика сім'я. У нас із Катею і Антонеллою, приміром, чотири бабусі, три дідуся, двоє дядьків, двоюрідна сестричка Віталіна, троюрідні брати Тимур і Єгор. І ще різні дальші родичі також є, але я всіх не пам'ятаю.

Але на городі чи у дворі гратися в координатну гру набагато цікавіше і важче, ніж в будинку. Ми з Катею заривали справжні скарби у землю і знаходили їх. Спочатку нам допомагала бабуся Люда. Вона живе з нами в одному дворі, але в своєму будинку і часто проводить час разом з нами. Бабусі дуже цікаво гратися в дитячі забави, бо вона сама, наче дитина – любить вигадувати нові заняття і ставити нам каверзні питання, щоб ми вчилися думати, так вона каже.