Мет і Деч

Частина 14. Чудовий прилад – сканер!

– А як потрібно випробовувати сканер? – це Катя не стримала свою цікавість.

– Я все поясню, не поспішай! – зупинив мою непосидючу сестру Деч. – По-перше, для того, щоб ви бачили екран сканера, він повинен бути великий, бо ми свої тримаємо в лапах, але ви не зможете нічого побачити на наших крихітних екранчиках, чи не так?

 

– Звичайно, що так! Ми і вас не дуже чітко бачимо, особливо я, у мене проблеми з зором. – сказав я.

– Як прикро, ми тобі дуже співчуваємо! – відразу відгукнувся наш добрий і жалісливий Мет.

– А чому ти не маєш окулярів? Люди з поганим зором зазвичай носять їх на носі. – це вже вчений Деч не пропустив нагоду похизуватися своєю обізнаністю.

– Ми скоро підемо до лікаря, коли тато матиме час. – відповів я, – вже давненько збираємося.

– Я думаю, зір – не жарти! – з почуттям сказав Мет.

 

– Я вважаю, що ваші батьки – досить відповідальні люди і не будуть зволікати час, а поведуть тебе до поліклініки негайно! – впевнено промовив Деч, – А зараз давайте будемо сканувати те, що знаходиться під землею. Для цього я створюю голограму екрану сканера. Увага!

 

Прямісінько перед нами в повітрі з'явився досить великий екран, схожий на монітор комп'ютера, тільки якийсь прозорий. Але на ньому чітко було видно щось таке незрозуміле … Ми з Катею почали придивлятися і побачили велику змію, яка скручена лежала і не рухалась.

– Що це таке?! Справжня змія?! – одночасно зойкнули ми.

 

– Зараз ви бачите черв'яка, який відпочиває в ґрунті на глибині п'яти сантиметрів. Сканер збільшив його розміри, насправді черв'як самий звичайнісінький. Він спить. Як вам таке видовище?! – гордо промовив Деч, – Чудово працює наш сканер, як ви вважаєте?

– Дуже класно! – захоплено закричав я.

А Катя ще трохи боялася такого здоровенного черв'яка, тому її емоції набухали десь у глибині душі, щоб раптом вибухнути нестримним захватом:

– Так можна шукати справжні скарби! Вони лежать під землею і ніхто їх не бачить!

 

– Звичайно! За допомогою сканера можна бачити все, що лежить в товщі ґрунту приблизно до десяти метрів. Але я вважаю, що ніяких скарбів на вашому городі немає. – впевнено сказав Деч.

– Все живе в землі знаходиться на глибині не більше півметра, а далі – пісок, глина, може вода.

 

Тим часом сканер нишпорив далі і ми бачили якихось товстих коротких личинок, які лежали у нірці в чомусь білому і також не рухалися.

Потім в зоні видимості сканера з'явилася жива миша. Вона не спала, а гребла лапками свою нірку, щоб вирити ніби якусь кімнату, а потім почала складати туди зернятка. Які саме, розгледіти не вдавалося.

– Миша назбирала насіння соняшника і ховає його на зиму. – коментував картинку Деч.

 

– А ось справжня мишача комора, дивіться!

Справді, під землею лежали запаси різних зернят, комірок було досить багато. Всі запаси були прикриті сухою травою.

– Зверніть увагу – трава потрібна для того, щоб запаси краще зберігалися, і щоб їх не замочили дощі. – продовжував коментувати Деч.

 

Далі ми побачили досить велику нору, але вона була порожня. Там валялися залишки їжі, якісь обгризені корінці, шматочки картоплі чи яблук.

– Я думаю, що це нора їжаків. Тут вони народжували своїх їжачків, а зараз дітки підросли і більше не живуть у батьківській нірці. А їжак з їжачихою, мабуть, на полюванні, хоча їжаки – нічні тварини, а вдень зазвичай сплять. Стережіться мишки, бо колючки – ваші перші вороги! – розмірковував Мет.

– Мишей ловлять коти! – вставила Катя.

– Ловлять, звичайно, але коти не завжди голодні, бо їх годують люди. Тому вони частенько ледарюють. А от їжаків ніхто не годує, їм доводиться дбати про себе і добувати їжу. А коли є діти, вони полюють майже всю ніч.

 

Раптом всі здивовано втупилися в свої екрани. Під землею лежало щось дуже велике, схоже на ...

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше