Метелик дощу

РОЗДІЛ 10 ВАДИМ

Дзвінок  слідчого  розбудив. Була восьма ранку, коли телефон пропищав  невеселу  мелодію, оповіщаючи  чиїсь претензії  до мене.  Перш ніж взяти гаджет до рук, потягнувся. В голові  одразу завертілись вчорашні думки. Перед очима виник  образ  Інги,  наша остання  зустріч під  дощем і мій  до болю огидний, підлий вчинок.  Совість вкотре  обізвалася  в душі, вимагаючи  справедливого осуду Вадима Заславського.

Кинувши криве слівце у  свою  адресу, обрав кнопку приймання  дзвінка.

— Вадиме,  необхідно  з’явитись у відділок,  - протягнув  сухим голосом Шеремета,  мій  давній  знайомий   зі шкільної лави. – Планую на сьогодні впізнання  за твоєю участю .

— І тобі добрий ранок, - долаючи обурення на весь світ, відповів я. – Без мене ніяк? Чесно кажучи,  немає  жодного  бажання  вештатись по поліції. Тим більше, що доказів  причетності Інги  достатньо, аби мене більше не турбувати.

— Достатньо, - хмикнув той, а  я відчув  напругу в  його словах. – Але прокурор вимагає до  оголошення підозри й  обрання  запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою  цієї  слідчої дії. Тож, не відвертишся.

— Що ти сказав?  - зірвався  я  на ноги. –  Яка в  біса  варта? Вона що судима раніше?

— Та ні,  але вчора  її затримали і  помістили в СІЗО.

— Ти геть здурів! За що затримали?

На мить запала мовчанка – важка та тягуча. У скронях пульсувало,  ніби серце ось-ось розірветься,  а   мозок вибухне.  Я запустив  пальці у  волосся. Дідько!  Справа набула зовсім інших оборотів, ніж  сподівався,  точніше вона повність вийшла з-під контролю.

Втнувши таку   низьку нісенітницю,   уявити не міг,   наскільки  далеко зайде бажання помсти. Тепер через мене у в’язниці могла опинитись ні в чому не винна людина і, байдуже,  що я винуватив її  у всіх гріхах людства. Потрапити за грати – найстрашніше покарання з  можливих у нашій  правоохоронній системі.

— Вийшло непорозуміння, я  зараз приїду.

— Авжеж, непорозуміння. У всіх, Вадиме,  непорозуміння,  як тільки    стикаєтесь із поліцією. Ти щоб чув, як вчора Шварц  голосила, що вона не вина , а всю катавасію із каблучкою придумав ти. Підкинув і  підкинув  - кричала,  тільки в камері  затихла.

— У камері? – перепитав і  жахнувся  від почутого.  «Інга у камері», - билося у скронях. «Інга у камері»,  - верещала совість,  намагаючись достукатись  до здорового глузду.

— Так, в СІЗО.  Ближче до вечора привезуть, аби  виконати необхідні слідчі дії. Завтра в  суд підемо обирати запобіжний захід. На ньому тобі  точно не слід бути.

— Дякую. Дочекайся мене і, будь ласка,  не  приймай кардинальних рішень. Здається,  все  зміниться.

— Як зміниться? Ти про що, друже? -  затурбувався  по ту  сторону зв’язку Шеремета. Навіть на  стільці  завовтузився,  напевне.

Замість відповіді натис  кнопку відбою та кинуся одягатись. Швидко натягнув  на  себе  темно-сині джинси,  чорну  сорочку. Поверх кинув темного відтінку парку та  в  тон їй взуття.  Збирався автоматично. Думки  були  далеко, точніше близько біля Інги, в  СІЗО.  Мозок гарячково  думав, як виправити непоправне з мінімальною шкодою для всіх.

На таксі  доїхав  до похмурої, як  мій настрій,  будівлі.   Відділення  поліції роками  займало  перший поверх житлової багатоповерхівки в одній із центральних частин міста.  Окинувши поглядом    посірілу від часу  споруду з цегли,  поспівчував   мешканцям  квартир,  які знаходилися одразу над заґратованими вікнами. Непевне, потрібно мати залізні нерви, або крайню необхідність чи  можливість, аби  скоригувати своє  життя з ритмом  правоохоронної машини,  котра бурлить під  твоєю підлогою.

 Відпустивши таксиста,  покрокував  до центрального входу. Виявилось,  потрапити до друга дитинства не так  просто.  Довелось  зачекати добрих хвилин двадцять,  допоки Шеремета  вийде на прохідну та  надасть вказівку пропустити потерпілого  в провадженні.

Почувши такий  епітет у свою адресу,  хмикнув. О, так! Потерпілий у всій красі.

Привітавшись і  подавши один одному руку,  ми  пройшли у вузький коридор,  в  якому  заледве вміщались,  переміщуючись пліч-о-пліч.

— Радий, що швидко відгукнувся,  - одразу перейшов  до  головного знайомий. – Зазвичай просиш цих  свідків і  потерпілих, а вони все відтягують заповітний момент. Зараз оперативненько все організуємо і ти вільний птах.  Але десь через тижня три  потрібно буде з’явитись в суд. Можливо, батько приїде?

—  Ні, він у відряджені  закордоном. І взагалі, татові не варто знати про прикрість.

— Як знаєш, - пирхнув  Шеремета,  прочиняючи перед мною  навстіж двері. – Проходь,  почувайся як вдома.

— Звісно, - буркнув я  у відповідь, швидко оцінивши  інтер’єр та  ветхий стілець, на який вказав  знайомий. Присунувши його якомога ближче  до столу, з протилежного боку котрого  розмістився в  обшарпаному кріслі  товариш,  без вагань запитав: - Чому Шварц затримали?

 Насупивши брови та піджавши губи, Шеремета якусь хвилину помовчав. В цю мить у ньому прокидався  злісний слідчий,  умілий  професіонал і  справжній знавець своєї справи.

— Дівчина планувала  поїхати з міста. Грошей у неї катма, вчора  звільнилась з роботи. Тож у столиці її ніхто і ніщо не утримує. А як зробить ноги,  де мені її шукати? В прикордонному містечку  по ту сторону Карпат?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше