РОЗДІЛ 21 ІНГА

— Я  вже сказала,  що  не голодна,  — я  була  налаштована  рішуче. Двадцять  хвилин  вистачило,  щоб умитись,   натягнути  джинси  та  футболку,  і  зібрати всю силу волі  в  крихітний  кулак.  Слова  кинула  з  порогу  столової  й  одразу  наткнулась  на   чорні  очі  Марата.  У приміщенні  знаходились  лише вдвох,  а  ще  стіл,   завалений  наїдками. Увагу  привернула величезна  таця  з  різноманітними  фруктами, проте я  не дозволила   собі  розслаблятись. Я  прийшла  відвойовувати  свою  точку  зору,  своє  право  на свободу,  і  навіть голодом  мене  не взяти. 

— Радий,  що  з’явилась  без примусу,  — ліниво  відповів  Чуров. Чоловік не поспішаючи  настромив  на  виделку  шматок  якогось  делікатесу  й  почав  повільно його прожовувати. 

Я  отетеріла.   Чому? Мить  тому  у  мою  спальню  завалився  тиран,   підступний  змій.  Зараз у заллятій  сонцем   кімнаті   я  бачила  перед собою  відкритого  до спілкування,  не поспішного,  доволі  вродливого  для  своїх  мужніх рис  обличчя, чоловіка.  Світло  грало  на його  легкій  щетині,  надаючи  їй  майже не вловного відтінку  бронзи.  Далі  я  сконцентрувалась  на  пальцях.  Короткі,  але правильної  форми,  з  бездоганним   манікюром.   Вочевидь,  людина  важче кулькової   ручки  нічого  не  підіймала. 

Доївши  шматок  та  перечекавши  мою  першу  хвилю  обурення,  він  повільно підвівся   й обігнув стіл. 

— Присідай,  будь ласка, — відсунув  стілець.  — Годна  жінка  завжди  зла. 

Що  розумів  під словом «голодна»?    Погляд, сповнений  таємничості,   багатозначно ковзнув  моїм   тілом.  Довше  дозволеного  затримався  на  грудях.  Я  відчула  зніяковіння,  адже  увага  була  занадто  відвертою. Аромат  смачної  їжі  разюче вдарив  в  ніс,  відізвавшись в  шлунку  болючим спазмом  та  голосним  ревом. 

— Не соромся,  — продовжив  господар  помешкання,  — пригощайся,  їж досхочу.  

Сам  він також  повернувся  на місце  та  взявся  за столове  наряддя.

Повільно я  втихомирювалась,  а  відчуття  небезпеки  заповзло назад  в  темну  нірку.   Бажання  їсти виявилось  сильнішим  за  впертість.   Зголодніла  дійсно  чи,  можливо, стрес  давався  в знаки? 

Сніданок  затягнувся. Тем  для  розмов  не знаходилось. 

Своє питання  про  місце  перебування  Айрін  я  вирішила  притримати. Набридливий  черв’ячок  в душі  підказував,  що дівчина  могла  податись  спільно  з  Вадимом,  аби  особисто  проконтролювати   хід  угоди. 

Чомусь інший  варіант  в  голову  не  приходив. 

— Як   тобі  будинок, Інго? 

— Вчора  ваша  сестра  зробила  коротку  екскурсію.  Загалом, враження склалось  достойне. Особливо  про  бібліотеку. 

— Ти можеш відвідувати її у  будь-який  час.  Я  дійсно  зібрав колекцію,  варту  поваги. 

— Дякую.   Та не думаю,  що  вештатимусь  чужим  житлом. Мені  достатньо  електронних книг  на  телефоні. 

Чуров  лукаво  посміхнувся та  поставив  лікті   на  поверхню. 

— Навряд,   бо   гаджети  доведеться  віддати.

— Що,  ви  збожеволіли?  Ніколи!

— При  першій  нашій  зустрічі  мені  здалось,  що ти менш  імпульсивна,  — спокійно  продовжив,  не реагуючи  на  жодні  протести.  — Якщо  захочеш  зателефонувати  батькам,   його повернуть.  Тільки  розмовлятимеш у  моїй  присутності. 

— Ви  не маєте  жодного права! 

— Не маю,  але  безжально цим скористаються.  Пані  Шварц, я  дію  виключно в інтересах  спільної  справи. 

— Я  — Заславська,  — вирвалось  з  грудей, і  осіклась  під   його насмішкуватим  тоном.

— Я  не вірю  у  щирість вашого шлюбу.  Фікція,  мильна  бульбашка  — і  не   більше.  Навіть ваш вчорашній   вечірній  поцілунок, який  Вадим  розіграв  у спальні,  не переконав  у  зворотному. 

— Думайте,  що  хочете.  Я  у  своїх   почуттях впевнена, — спересердя  я  міцно стисла  губи й  склала  руки   на  грудях.  Розуміла,  що  виглядала  зі сторони  смішною. Проте я  повинна  була  відстоювати  себе і  відповзати  якомога  далі  від бездонної прірви,  біля  якої  знаходилась  завдяки благовірному. 

Чуров  театрально  похитав  пальцем. 

— Є  одна маленька  істина:  чоловік,  якому  подобається   дівчина,  ніколи  її  не полишить.  Ось чому  ти  зараз  сидиш перед мною.  Розумієш? 

— Мудрими фразами  не  складно  вертіти,  — закусила  губу,  знову  проковтнувши  натяк.   Обставини  довкола   продовжували  дратувати  й  натягувати  нерви струною.  Я    доросла  жінка,  щоб  не впіймати  прихований  намір  затягти мене  у  ліжко.  — З вашого  дозволу  я  піду  до себе. Втомилась. 

— Краще  розвійся.  Ходімо,  покажу  сад та  краєвид  з мису.   Тобі,  як  тонкій  та  вразливій натурі  повинно сподобати. Хоча б  раз,  прислухайся  до мене  уважно.

 Мені  не  залишили права  на  відмову.  Довелось  підкоритись  і  дозволити  галантно  відсунути стілець.  Марат  видався  хорошим співрозмовником  і  доволі уважним   господарем. Оглядини  садиби почались  з внутрішнього  двору,  на який  потрапили  через чорний   хід. 

Очі   приємно вразились.   Доглянутий  сад  вітав   різнобарвним   контрастом  осінніх квітів  та  різноманіттям   декоративних кущів.  Більшість з  них  бачила вперше, а ось карликові  чорнобривці  змусили  присісти  та  пальцем спробувати   оксамит  пелюсток.   Вони були улюбленими квітами  моєї  мами.  Згадка  про рідний  дім,  про  щасливі  миті  далекого  дитинства  виповзли  назовні солоною  вологою.