РОЗДІЛ 22 ІНГА

Чуров  стримав  свою обіцянку.  Тиждень неволі  з  кожним  наступним  днем  перетворювався  на   пекло  для вразливої душі.  Спочатку  у мене  відібрали телефон. Здоровань-охоронець   буквально увірвався в  кімнату, викрутив  руку  і  заволодів   таким  необхідним  засобом  зв’язку.  Потім постало питання  виходу  зі  своєї кімнати. Мій рух обмежився   бібліотекою,  столовою  та  прогулянкою  по  задньому дворі у супроводі Марата. Ті  миті ненавиділа   особливо  злісно.   Монотонні  розмови,  наче  ненавмисні дотики  до моїх рук  чи волосся,  дратували   до глибини  душі.  Чоловік  завжди  поводився стримано,  ховав  емоції  в собі, але факт   його погроз у  перший день від’їзду  Заславського,  змушував  серце  тріпотіти   зі страху.  Крім того, вигадані  ним  обмеження  тільки   підсилювали  недовіру. У  власника  моєї персональної в’язниці  були свої специфічні  спроби сподобатись  жінці.  У  цьому  наші  погляди  розбігались.  Добре, хоч його  божевільна  сестричка  мовчазною  тінню ковзала  повз мене. 

Сьогодні  йшов  сьомий день мого ув’язнення.  Як   завжди  на  автоматі  умилась,  подивилась  сумними очима  на відображення  у дзеркалі,  і вкотре кинула погляд на  вікно, за яким  причаїлось  тихе, пропахле осінню,  море. 

Я  спершу   не повірила  побаченому.  Довга  ліні  горизонту  була промережена   чорною цяткою.   Серце  підскочило   до  горла, бо та  цяточка означала одне    —  судно,  судно, якого  чекала. 

Передчуття  підказувало, що воно  прибуло  під  егідою Вадима, що зовсім скоро ми  зустрінемось,   і  я   випрошу  у  нього  свободу. Я  заслужила бути вільною,  заслужила  розпрощатись  з  ним  назавжди. Темними ночами  я  обмірковувала  свої стосунки із Заславським  і  прийняла  рішення — я  закрию  для  чоловіка  своє серце,  не  дозволю почуттям,  котрі   щодня  зростали  по висхідній,  перебити   доводи здорового глузду. Він  — суцільне джерело  проблем,  він —  людина, що перевернула моє звичне  життя  з ніг  на  голову,  він той,  від кого  тікатиму  на край  світу. 

Споглядаючи   у  вікно,  мимоволі  приклала  пальці  до губ. Делікатна  шкіра  пам’ятала  дотики  його палких  поцілунків,  пристрасть, близьку  до межі  забороненого. Складалось  враження,  що  кляте  відчуття  переслідуватиме  до кінця  днів.

Протяжно видихнула.

Я  б відала половину  себе, аби знову  відчити  тепло чоловічих  губ. Образа   і  сум  відійшли  на  другий   план,  залишивши  місце  тузі  за  Вадимом.   Почуття  виявили  сильнішими  мене. 

Мов  божевільна  кинулась   перебирати  гардероб. З  далекого  сховку дістала  сукню,  подаровану  законним  чоловіком   ще у  столиці.   Довга,  майже  до самісінької  підлоги,  прикрашена    вишуканим   гаптованим  мереживом.  Нічого,  що чорна.  Навпаки,  благородний  колір  неймовірно  пасував  до мого  світлого волосся, яке  без  вагань  розпустила   хвилею  по  плечах. 

Я  поглянула  на  себе  у  дзеркало. У  цьому  платі  я  була  схожа  на  царицю,  що   вибралась  до свого  коханого   підкорювати   холодне,  мужнє серце. Для  кращого  ефекту нанесла   макіяж.

Коли  робила  останні   штрихи,  у  двері постукали. Серце  метнулось  в  грудях,  проте свідомість  його  впевнено  заспокоїла:  Вадим  не став  би стукати. Невже Марат прийшов  наводити  останні аргументи? Чи погрожуватиме,  чи візьме   силою?  Від останньої  гадки  волосся  поповзло  догори. 

 Я  метнулась  по  кімнаті  у  пошуках   захисту.  На жаль,  тут нічого   гострого  чи  важкого  не  зберігалось. 

Тим  часом  ручка  прогнулась,  і  на  порозі  з’явилась  Айрін.  Зверхня,  самовпевнена,  з  очима,  повними   презирства.  Вона  зацікавлено  окинула  мій  зовнішній  вигляд  та  ледь усміхнулась  кутиками  вуст. Звірина  усмішка  не   провіщувала  нічого   хорошого. Відчувши  інтуїтивно   небезпеку,  подумки  підготувалась  до  будь-якого  удару   долі.  Непрохана  гостя   простукала  каблуками у глиб  спальні.   Сьогодні  на  ній  були   вузькі  шкіряні  лосини  та  яскраво  червона   сорочка,   одна  пола  якої  модно  запхана  за  пояс. 

—  День  видався  теплим,  — удавано  спокійно   почала  вона.  — Можна  і сукню  одягнути,  і  сорочку   легку.   До  речі, Вадиму    подобаються  жінки,  які  носять  стильні  сорочки. Говорить,  у  них вони   особливо  сексуальні. 

— І  тобі  дорого  дня, Айрін,  — я  відповіла  суворим  тоном.   Тема  розмови  край  не   подобалась,  і  бажання  випхати  власницю  помешкання  з   приміщення   наростало  з  кожною  наступною секундою,  проведеною  у  її  компанії.       —  Ніколи  не замічала  подібного  за  своїм  чоловіком. 

— Вірно. А  знаєш чому?  Бо  Заславський    тебе  ніколи  не  кохав  і  не  покохає.   Його серце  і  думки  зайняті  іншою.

— Невже  тобою?  — я   іронічно  перепитала. Нервовий  смішок  сам  вилетів  з  горла.    Я  скептично   похитала  головою  та  розвернулась  до  вікна, за  яким  відкривався  краєвид  на море,  на   корабель,  на  сонце,  що  промінням  пестило  світ. Айрін  зловісно  прошепотіла  за спиною:

— Даремно  іронізуєш. На  твоєму  місці я  не  була  б такою  легковажною.   Чоловік  як   метелик,  він  завжди  летить  на  яскравий  вогонь.

— Вогонь  має  здатність перетворюватись у  попелище.

—  Поглянь, і  ти сама  все  прекрасно  зрозумієш, — дівчина  простягнула   мобільний  телефон. На екрані  відкрита  фотографія. Попри  бажання  проігнорувати   її, я зачепилась   зором  за  яскраві насичені  тони  чужої пристрасті,  пристрасті,  де домінували  червона  сорочка  та  широкі  чоловічі  плечі. Я  одразу  впізнала   в  головній  ролі  Заславського   та   Айрін.   І  судячи  зі всього,   фото  зробили вранці.   Мій   законний  чоловік  міцно спав  в  обіймах  чорноволосої  відьми.