Межа між світлом і тінню - ти!

Оповідання

Межа між світлом і тінню – ти

Вона стояла біля великого вікна і дивилася на святкову метушню біля ганку. Валентина навмисно не відчиняла шибку. Не хотіла чути сміх і фальшиві привітання. Нібито хтось дійсно вважає, що цей день особливий. Вона відійшла в глиб кабінету. Туди, куди пекуче осіннє сонце не діставало своїми променями. Валентина зняла з полиці підручник за 8 клас і розгорнула його на третій сторінці. Вкотре вона це робить? Вона не рахувала. Знала тільки, що цей вересень двадцятий, як вона переступила поріг цього кабінету.
Нарешті музика стихла. Валентина ступила до вікна і розкрила навстіж фрамугу. Хоч сонце і пече, а в повітрі вже відчувається подих осені. 
-    Валентино Петрівно, можна зайти, - жінка повернула голову на голос. Вона звикла, щоб її називали саме так. Навіть удома не відкликалася на Валю. 
В одвірку стирчала кудлата хлоп’яча голова. Із-за його великого наплічника виглядало ще кілька хлопців і дівчат. Вони нерішуче тупцяли на місці. Валентина не відповіла. Тільки поглянула на годинник. Цей погляд хлопець добре знав. Вони спізнилися. Тепер мінімум два тижні мегера, як вони її називали, знущатиметься над всім класом. Задаватиме найскладніші задачки і влаштовуватиме принизливі показові виступи біля дошки. Вони про це знали, бо вже не раз попадали під її гарячу руку. Але сьогодні був особливий день. Зустрівшись після літніх канікул, учні 8 класу втратили почуття часу. Стільки всього треба обговорити! Схаменулися, коли почули дзвінок.
-    Ви запізнилися на дві хвилини, - скрипучим голосом сказала мегера.
Діти зайшли в клас і сіли на свої місця. Валентина любила порядок скрізь: чоловік і син ніколи не розкидали шкарпетки, сусіди справно мили парадне в свою чергу, а учні знали своє місце. Коли займаєшся науковою роботою, порядок дуже важливий. Найменше порушення може знівелювати труд багатьох місяців. Усього раз вона залишила на хвилину ввімкнутий комп’ютер без нагляду, як її трирічний син дотягнувся до клавіатури і видалив цілий розділ дисертації. Тоді вона довго кричала на чоловіка, що запізнився з роботи, а обіцяв же придивитися за малим. Ридала, закрившись у ванній, а син стукав маленькими ручками в двері. 
Дарма вона так переймалася через один нещасний розділ. Скоро вона геть закинула наукову роботу. Маленький Рома почав хворіти, і Валентина більше часу проводила в лікарнях, ніж виступала з доповідями на конференціях.
-    Встигнеш ще дописати, - обнімав її чоловік, - дисертація майже готова.
І вона розривалася між лекціями в аспірантурі і регулярними поїздками в лікарню.
-    Валентино, ти талановитий науковець, в тебе велике майбутнє. Але науково-дослідна діяльність потребує повної віддачі, - кричав професор під час їхньої останньої зустрічі. Він безжально викидав цілі абзаци. Сторінки з розрахунками полетіли Валентині в обличчя. – Пропустивши один етап, не можна впевнено докладати про результати на захисті, - кричав він на зарюмсану дівчину.
Блискуча кар’єра, стажування за кордоном, які були майже в кишені, закінчилися, так і не почавшись. Тоді вона і перетворилася з молодої усміхненої аспірантки в жорстоку шкільну вчительку, яку ненавиділи учні і недолюблювали колеги.
-    Записали тему сьогоднішнього уроку. Голенко, запізнення в перший же день занять вказує на відсутність мотивації. Навмисне невиконання моїх вимог  може  призвести до того, що я змушена буду…
Стук в двері не дав їй вимовити погрозу до кінця. Валентина обвела поглядом рівні ряди парт на вимитому до блиску лінолеумі. Жодного вільного стільця – всі на місці. Вона подивилася на прочинені двері своїм фірмовим поглядом. Вперше цю гримасу чоловік із сином побачили  в той день, коли зник перший розділ дисертації. Вона вийшла з ванни і подивилася на них. Червоні, запухлі від сліз очі змінили форму. Колись великі і добрі, тепер звузилися і почервоніли. Потухлий погляд загорівся пекельним вогнем після заспокійливих слів чоловіка:
-    Встигнеш все відновити. Поспішати нема куди.
Ось тоді Валентина вирішила:досить. Долю не обманути. Обійдеться вітчизняна наука без неї. Це було рівно двадцять років тому. Переступивши поріг школи, дала собі слово ніколи не жалкувати про своє рішення. Вона і не жалкувала. Просто вважала цю роботу недостойною її. 
Принишклі учні здивовано повернулися до дверей. Ніхто в школі не насмілювався перервати урок фізики. Раптом вони побачили, що маска презирства і роздратування поволі сповзає з обличчя мегери. Тонка ламана лінія рота округлилася, і звідти вирвався  вигук здивування.
-    Валентино Петрівно, вітаю Вас з ювілейним першовереснем! - високий стрункий хлопець тримав в руках величезний букет квітів і торт. 
-    Знайомтеся, це мій син Рома. Нещодавно він закінчив університет, - очі Валентини світилися м’яким світлом материнської любові. В голосі не було металевих ноток.
-    Хочу подякувати тобі, мамо, що ти завжди підтримувала мене. Без тебе я б не отримав науковий ступінь. Давайте всі разом святкувати!
Цей перший навчальний день у 8 класі діти запам’ятали надовго. Вони ніколи раніше не бачили, щоб мегера посміхалася. Валентина дістала з-під стола одноразові тарілки і пригощала всіх своїм улюбленим тортом. Голенко наважився вичавити кілька слів привітання, а мегера не оцінювала його відповідь. Просто раділа початку нового навчального року. Вперше.
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше