Мій

8

Вибір…Чи бувало у когось таке, що приходилося робити вибір? Я думаю, що кожен з таким стикався. Та мені було найважче, адже потрібно було обрати між коханням і здоровим глуздом. Ця ситуація з Алексом мене настільки виснажила, що весь недільний день, я не знала, як розібратися у ній. Можливо Стас і мав рацію, коли говорив про брата ці слова і у Алекса безліч коханок. Що ж робити? Змучившись у своїх роздумах, під вечір вирішила прогулятися. Батьки поїхали до Хмельницька, я ж не мала ніякого бажання туди пертися. Зателефонувавши до подруги, щоб разом прогулятися - отримала відмову. Лана їхала з сестрою на день народження їхньої кузени. Що ж, у гордій самотності вийшла з будинку.

Якраз сонце починало поволі опускатися на захід і все небо стало червоним, неначе полум’я. Далі, відтінки ставали ще темнішими, утворюючи неймовірну картину, якою я дуже захопилася. Потім поглянула на дерева. Подув вітерець і я вдихнула цей неймовірний аромат цвітіння. Заплющила на хвилинку очі, щоб більше поглинути його в середину. Обожнюю весну! Від цієї прогулянки настрій настільки піднявся, що всі турботи відійшли на другий план і тепер було лише воз’єднання мене з природою. Можливо перехожі і дивилися на мене, як на навіжену, але в той момент мені було байдуже на всіх. Це мій аромат свободи, відчуття неземного блаженства. Я прогулялася своєю вулицею і вирішила звернути за ріг, туди куди любила втікати у дитинстві. Невеличкий парк із плодовими деревами. Не знаю, хто вигадав посадити його тут, адже навколо були парки з листяними і хвойними деревами, та я була щаслива від того, що він просто тут ріс. Невеличка лавочка, по обидві сторони якої росли яблуні, немов наречені облиті білим цвітом створювали відчуття того, що ти немов опинився у казці, де панує мир і спокій. Загорілися ліхтарі і ця атмосфера ще більше мене зачарувала. Час у той момент просто зупинився, я перебувала ніби у трансі і мені це подобалося, насолоджуватися природою і ні про що не думати. Але, мене вирвали з цієї реальності. Задзвенів телефон. На дисплеї висвітилося ім’я Стаса.

  • Привіт, Софіє! – у слухавці було чути гучну музику. – Як справи?

Говорити не хотілося, тож вирішила якнайшвидше закінчити цю розмову.

  • Все норм. Ти щось хотів? Бо я трішки зайнята! – збрехала.
  • Ні! – крикнув у слухавку і я почула жіночий голос, який просив його швидше вимкнути телефон. – Просто хотів почути твій голос.

Я мало не розсміялася. Який голос він хотів почути, якщо розважався з якоюсь дівчиною? Ще один Донжуан, напевне це у них сімейне.

  • Бувай, Стасе! – це мене розлютило і я вимкнула телефон.

Чого цим чоловікам треба? А особливо, що вони хочуть від мене? Невже я і справді для них наївна, дурненька іграшка?

Я заплющила очі і знову намагалася заспокоїтися і з’єднатися з природою. Поглянула на небо. Воно змінило колір і тепер стало темно – синім. Як ж гарно гармоніював білий цвіт яблунь на фоні цього неба і ліхтарі, які змушували них сяяти! Краса неймовірна! Ще годину я просиділа наодинці з усією цією красою і зібралася йти додому. На вулиці перехожих стало помітно менше і я спокійно крокувала до свого будинку. Телефон завібрував. СМС! Вийняла його з кишені, щоб поглянути від кого. Моєму здивуванню не було меж.

«Не боїшся гуляти вночі?» - прочитала в повідомленні.

Це був Алекс. Один відчепився, тепер іншому захотілося познущатися з мене. Стоп! А звідки він знає, що я на вулиці. Швидко оглянулася навколо, але його ніде не помітила.

«Не боюся, бо не з лякливих» - швидко відписала і попрямувала далі.

«Обернись!» - прочитавши, зупинилася і оглянулася. Позаду мене, під великим креслатим каштаном стояв Алекс із великим букетом червоних тюльпанів. Я посміхнулася, а він не гаючи час підійшов до мене.

  • Привіт! – ніжно торкнувся моїх губ і подарував цей по – справжньому весняний букет.
  • Дякую! Ти що, стежив за мною? – поглянула з цікавістю йому в очі.
  • Можна і так сказати! – він мене обійняв і я знову відчула цей приємний запах дорогих парфумів і кориці.

Коли він був поряд і тримав мене у своїх обіймах, всі слова Стаса в той момент, ніби попіл розлетілися в голові. Я забула про образи, які тримала на нього, та й взагалі не хотілося про них навіть згадувати.

  • Вибачай, що не телефонував! – далі продовжив він. – Завал на роботі, тому не мав змоги. Ще й Стас знову вліз… - він задумався, видно зрозумів, що сказав щось не те.
  • В якому розумінні вліз кудись? – все ж таки запитала.
  • Довго розповідати.

Алекс взяв у свої руки моє обличчя і пристрасно поцілував.

  • Я так скучив за тобою! – прошепотів, ніби читаючи мої думки,  коли відірвався від нашого поцілунку.
  • Я теж! – посміхнулася у відповідь.
  • На концерт ми не потрапили, але у мене для тебе інший подарунок! – промовив, - нам потрібно поїхати в одне місце. Ти не заперечуєш?
  • Тільки – за!

Він взяв мене за руку і ми підійшли до машини, яка стояла неподалік. Тільки це була не його Тойота. Я здивувалась, адже вчора Стас приїздив на ній. Алекс помітив моє здивування.

  • Стас вирішив покористуватися моєю машиною. Тож, я змушений був взяти свій старий автомобіль.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше