Мій

11

  • Доню! Донечко, як ти? – не встигла відкрити очі, як побачила маму, яка сиділа біля мене на дивані.
  • Мамо! – прошепотіла. – Де Алекс?
  • Заспокойся! – промовила вона. - Його більше тут немає і більше ніколи не буде.
  • Що? – не зрозуміла її слів і намагалася встати, але голова закрутилася і я знову впала.

На щастя мама встигла мене підхопити.

  • Зупинися! Буде тільки гірше! – поклала мене вона на диван. – Не потрібний тобі такий чоловік. Ти ледве не померла, якби ще трішки лівіше і твою голову простомив би штир, біля каміну.  – мама замовкла. Думаю, уявила цю ситуацію. – А ще одну доньку я втратити не хочу.
  • Мамо! Я розумію, що ти хвилюєшся, але Алекс в цьому не винен.
  • Я нічого не хочу більше слухати про цього Алекса. Я йому чітко пояснила, щоб більше ноги його тут не було. Він тобі не пара і крапка.
  • Дай мені телефон! – прокричала я. Вперше, я підвищила голос на маму.

Вона здивовано поглянула на мене, не очікуючи такого і все ж таки дала мені телефон. Я швидко набрала номер Алекса, але він не відповідав. Ще кілька разів повторно зробила те ж саме, але відповіді не було. Я поглянула на маму з повними очима сліз.

  • Що ти зробила? – не зводила свого погляду з неї. – Скільки вже можна втручатися в моє життя? Я тебе про це просила? Я завжди виконувала все так, як ви говорили. Була найкращою ученицею в школі, тепер в університеті, ні з ким не зустрічалася, бо ви говорили, що не варто витрачати час на таке. Вперше, за стільки років я була щаслива, а ти, власними руками зруйнувала моє щастя. Як тепер мені з тобою жити? Як? За що ти так зі мною?

Мама мовчала, холодно поглядаючи на мене.

  • Ти ще зустрінеш свого чоловіка. Алекс не для тебе, зрозумій!
  • А хто ти така, щоб це вирішувати? – не стримувалася я.

Злість в ту мить переповнювала мене.

  • Я твоя мама і мені краще знати, що потрібно моїй дитині. Тому, заспокойся, тобі потрібно відпочити.
  • Я тебе ненавиджу! – просичала їй у вічі.

Після цих слів, вона встала з дивана і пішла до кухні. Біля дверей зупинилася і обернувшись промовила:

  • Потім ще подякуєш.І віддяч, будь ласка тому хлопцеві, Стасу, здається, який подзвонив до нас, коли все це сталося!
  • Стасу?! – не зрозуміла я.
  • Так. Саме ньому. Дуже милий хлопчина.

Я відвернулася до стіни. Більше цю розмову не хотілося продовжувати. Значить, знову цей Стас! Ненавиджу його!

Голова розболілася з більшою силою і я змушена була прийняти таблетку, яка лежала на столі. Злість не давала мені змоги заспокоїтися. Я повторно набрала Алекса і нарешті почула його голос.

  • Алексе! Як ти? З тобою все добре? Я дуже хвилювалася за тебе. Більше нічого поганого не зробив Стас?

У слухавці я почула лише важкий видих.

  • Все добре, Софіє! Я вже майже в Києві. Стаса не має, після цього всього більше його не бачив. А ти як? Все добре з тобою? Голова не болить?
  • Трішечки. Вибач мою маму! – вирішила його заспокоїти і сказати, щоб він не сприймав її слова всерйоз.

Він мовчав і я зрозуміла, що щось не так.

  • Софіє! Вибач, але мені важко про це говорити, коли за кермом. Давай, я завтра приїду і ми про все поговоримо.
  • Давай! Бувай і цілую!
  • Бувай!

Тієї ніжності в голосі, більше я не почула. І мені все більше ставало лячно, бо відчувала, що після нашої розмови багато чого зміниться. Я ж не наївна дурочка, щоб повірити що все буде добре.

 

Я не могла дочекатися, коли він приїде. В університету була неуважна, роздратована. Дивилася на Лану, неначе на якогось інопланетянина, не розуміючи що вона від мене хоче.

  • Лано! Що ти говорила? – перепитала її вкотре, коли ми сиділи в кафе.
  • Софіє! Ти сьогодні сама не своя. Що сталося? Ти можливо захворіла чи в сім’ї якісь негаразди? Розкажи, можливо я тобі чимось допоможу.

І я вирішила їй розповісти про все.

  • Я боюся нашої сьогоднішньої зустрічі, бо відчуваю, що щось станеться! – зупинила розповідь своїми побоюваннями.
  • Нічого собі історійка! – дивилася на мене Лана, не зводячи свого погляду. – Ох, ці батьки! Вони гадають, що ми ще маленькі діти і думають, що нам допомагають, коли влазять зі своїми порадами в наші стосунки.
  • Так. Я думаю, Лано, що він покине мене. Чомусь так відчуваю.
  • Стоп! – обійняла мене подруга. – Не потрібно себе накручувати. Все дізнаєшся ввечері.

Ми розрахувалися і розійшлися кожен у свою дорогу. Лана попросила, щоб я їй передзвонила після нашої зустрічі з Алексом і про все розповіла. Після вчорашніх подій, ми з мамою не спілкувалися. Кожне її слово, я ігнорила і це її ще більше бісило. Коли повернулася додому, знову ж таки прослухала її слова про вечерю і пішла до своєї кімнати. Вирішила, щоб  трохи скоротити час переписати конспект від Лани, бо сьогодні не в змозі була сконцентрувати увагу на навчанні. Закінчивши роботу, поглянула на годинник. Північ! А від Алекса не було жодної звісточки. Я вирішила набрати його, але тільки взяла телефон, прийшло смс.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше