Мій

Алекс

Час летить дуже швидко. Два роки минуло від нашої останньої зустрічі з Софією. Мені залишилися лише прекрасні спогади і незмінне почуття провини, бо злякався і відпустив ту єдину людину у моєму житті, яка змінювала мене і той новий я, мені почав подобатися. Я став більш турботливий, уважний, хотів приносити лише радість людям і нарешті почав цінувати жінок, не як річ чи додаток до чоловіка, а справді як нашу другу половинку. Для неї, я намагався зробити казку і почувався від цього щасливим. Вона раділа немов дитина тій повітряній кулі, фіолетовому бузку і маленьким ліхтарикам навколо. А скільки я міг би ще її радувати, але…

Я сердився на себе, потім на Стаса і Мілану, за ті злощасні фото, але не вони зруйнували моє щастя, а я сам це зробив. Зрозумівши це, зателефонував до неї, в надії все пояснити і повернути, але вона не захотіла мене слухати і правильно зробила, бо такому ідіоту як я, не варто пробачати, адже сам винен, що втратив свою маленьку дівчинку.

Я кинувся в роботу, справа за справою і я всі вигравав. До ночі залишався працювати, навіть забував відпочивати. Жінки такої, як вона я не зустрів, так і не хотів цього робити, бо ще жив спогадами. Я надіявся, що колись зустріну її і зможу пояснити все, повернути її і нарешті, бути щасливив. Хіба я цього не заслужив?!

Зі Стасом я не спілкувався, бо вважав підлістю мститися тій людині, яка стільки для нього зробила. Тому, вирішив придбати заміський будиночок, щоб втекти від дурних спогадів і почати жити з чистого аркуша, в надії колись бути з нею. Стас телефонував, просив про допомогу, але вже колись я йому допоміг, продавши наш будинок і заплативши за нього борг у казино. Тепер, досить! Просто, не зрозуміло, яка могла бути на мене образа!

Мабуть, якісь вищі сили вирішили мене винагородити і дали мені ще один шанс зустріти її. Наша фірма хотіла підписати контракт із Англійською філією компанії «Едем» і я, як юрист повинен був опрацювати документацію, так як завжди присутній при таких угодах. Я трішки запізнився, бо був у суді, а коли ввійшов в кабінет, де відбувалася нарада, оторопів. Вона сиділа і дивилася у вікно. Спочатку думав, що мені все це сниться та коли, дівчина поглянула на мене своїм проникливим поглядом, від радості посміхнувся. Нарешті! Тепло розлилося по всьому тілі. Я мало, що розумів про що говорили наші керівники, мій погляд не відривався від неї. Яка ж вона гарна! Стала більш серйозніша, їй дуже личив цей одяг, такий легкий і незвичайний для такої роботи, але він її доповнював, мою квіточку! Після зустрічі, вирішив поговорити з нею, бо боявся знову втратити і випустити немов пташку. Я знав, що вона не захоче зі мною говорити, але коли притис до себе, зрозумів, що вона не розлюбила, бо і її серце так само швидко калатало, як і моє. Єдине, що хотів в той момент – поцілувати, але не вдалося цього зробити, бо якась дівчина нам завадила. І вона пішла. Інша намагалася фліртувати, але на мене більше це не діяло, бо жадав тільки її, мою Софію.

Я вирішив діяти і провернув невеличку аферу, щоб були лише ми вдвох і нам більше ніхто не заважав. Тож, попросив Геннадія Петровича опрацювати документацію вдома, хоча це вже давно зробив. Він, звичайно ж погодився, бо за стільки років праці разом, довіряв мені. Залишилося, вмовити її шефа, але працюючи в цій сфері, знав як його дотиснути. Вона звичайно пручалася, не хотіла бути зі мною, але те, чого я прагнув понад усе, завжди отримував так і з нею. Свого другого шансу я більше не впущу, бо вірю в це.

                                                            




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше