Мій

15

Після нашої зустрічі з Алексом минув день. За цей час я багато думала про наші відносини, і чи можливо все відновити, але сумнівалась, що з цього щось вийде. Те, що давно розбите – не склеїш.

Після обіду всі наполегливо працювали, коли до офісу увійшов Алекс.

  • Доброго дня, дівчата! – привітався з нами. – Софіє Володимирівно! – звернувся до мене. – Чи можна Вас забрати на кілька хвилин?

Від його появи, всі дівчата у моєму відділі сяяли, немов новорічні іграшки. Посмішки не зникали з їхніх облич, що поглянувши на них було дуже смішно за цим спостерігати. Тільки, коли він сказав моє ім’я – всі знову взялися до роботи. Ілона лише кидала бісики Алексу, а він – посміхався чекаючи мене.

Я підійшла до нього і він обхопивши рукою мене за талію – провів до кабінету Олега Борисовича. Що тут коїться до останнього не розуміла я.

  • Доброго дня, Олеже Борисовичу! – привітався Алекс з моїм босом.

Він здивовано поглянув на нас і встав.

  • Доброго, доброго! – привітався шеф. – Приємно Вас тут бачити. Ви перевірили вже документи?
  • Олеже Борисовичу! – присів на стільчик Алекс. – Мені ще потрібно попрацювати, бо більшість документації на англійській мові. Тому, - поглянув на мене, - хотів би попросити, Вас відпустити на кілька днів у моє розпорядження, Софію Володимирівну.
  • Що? – не зрозумів він. – А хіба більше немає перекладачів у нашому відділі, окрім Софії Володимирівни?
  • Але ж вона задіяна у цьому проекті! – суворо промовив Олексій і дивився прямо в очі Олегу Борисовичу.

Той на хвилинку замовк, обдумуючи і тоді втрутилася я.

  • Олегу Борисовичу! – поглянула на нього. – Думаю, Ілона Василівна могла б допомогти їм, а я – хотіла б відмовитися від цієї пропозиції і залишитися в офісі, бо документів у мене і своїх вистачає.

Алекс здивовано поглянув на мене. Йому це не сподобалося, бо вигляд одразу ж став суворим і грізним, як колись. Він встав і випрямився на весь зріст, перевівши погляд від мене на Олега Борисовича.

  • Я наполягаю, пане Олег, щоб Софія Володимирівна мені допомогла, інакше…- перевів погляд на мене, - ми розірвемо домовленість і ваш офіс принесе великі збитки для компанії.

Олег Борисович змінився на обличчі. Став блідим і наляканим. А Алекс – випромінював всім своїм виглядом рішучість і впевненість у своїх словах.

  • Думаю, Софіє Володимирівно, - глянув на мене керівник – Ви повинні допомогти нашому колезі. – краплинки поту стікали по його обличчю і він нервово витирав їх серветкою. – Всі справи на кілька днів, Ви передасте Ілоні. Я видам наказ. Тому, завтра можете приступати до роботи із Олексієм Андрійовичем.
  • Дуже вдячний Вам, Олеже Борисовичу за розуміння і підтримку.

Я була шокована таким рішенням. Опинитися наодинці з ним, мені дуже не хотілося. Хоча… Цікаво, що ж буде далі.

Ми вийшли з кабінеті і Олексій задоволено посміхнувся до мене.

  • Чому така сумна, квіточко? – зупинив мене за дверима. – Хіба тобі не хотілося більше часу провести зі мною?
  • Про що, ти говориш, Алексе чи можливо Олексію Андрійовичу, тобі так краще підходить? Ми з тобою вже давно не пара, ти сам в цьому винен, - намагалася говорити тихіше, щоб нас ніхто не почув.
  • Це ти так рішила! – стверджувально промовив. – Я б хотів все виправити, бо – за хвилину притис мене до себе – хочу повернути те, що втратив.
  • А не пізно? – холодно поглянула на нього.

Його рука опустилася вниз по моїй спині і зупинилася на сідницях легенько стиснувши їх. Від цього дотику, я завмерла в очікуванні.

  • Думаю, що – ні! – поцілував в щоку і знову повернув руку на спину.

Я відступила від нього, зрозумівши, що зараз відбулося.

  • А я – думаю, що так! – і пішла по коридору. Я відчувала, що він дивився мені в слід, бо цей спопеляючий погляд пронизував мене наскрізь.
  • Я завтра заїду по Вас, Софіє Володимирівно! – голосно промовив він, коли я повертала до свого відділу.
  • Не забудьте! – з іронією в голосі промовила.

Присівши за свій стіл, важко видихнула. Ілона швидко підбігла до мене.

  • Що хотів Олексій Андрійович? – посміхаючись запитала.
  • Щоб я працювала з ним над перекладом документів для проекту.
  • А чому саме – ти? – змінилась на обличчі грізно дивлячись на мене.
  • А що, ти хотіла? – не витримала свого невдоволення я.
  • Чому б і ні! – закотила очі в гору, задумавшись. – Він такий красунчик, хотілося не тільки попрацювати з ним над документами, а над чимось ще..

Від цих слів стало якось гидко. Кому – кому, а тобі я його ніколи не віддам.

  • Ілоно! – поглянула холодно на неї. – Вибач, але ти працюватимеш над чимось іншим. Бо від завтрашнього дня, ти за головну і вся моя робота – плавно переходить до тебе.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше