20

• Кохана, я чекаю на тебе! – поклала слухавку і почала збиратися. Дуже вчасно він приїхав, адже працювати більше взагалі не хотілося. Забрала сумку зі столу і швидко побігла сходинками.

Алекс стояв біля автомобіля і розмовляв по телефону. По виразу його обличчя, було зрозуміло, що розмова була не з приємних. Я інколи боюся його суворого вигляду, в такі моменти він змінюється до невпізнання.

• Навіть не думай приїздити! – крикнув у слухавку. – І своїй су… передай, щоб більше я її біля мого офісу не бачив, зрозуміло. Стасе! Я не лякаю тебе і не погрожую. Ти знаєш, які можуть бути наслідки.

Я підійшла до нього і він вимкнув телефон. Поцілував у щоку і відчинив дверцята автомобіля. Я мовчала, бо вважала, якщо він захоче виговоритися, то розпочне розмову першим.

• Ти все чула? – поглянув на мене, коли ми їхали додому.
• Так. – бо і справді почула останні, мабуть найголовніші фрази. – Що він знову хоче? Чому ніяк не може вгамуватися? У нього ж є Мілана, навіщо я йому? – не могла стримати своїх емоцій, адже почала хвилюватися.
• Дівчинко моя, - взяв мою руку. – Ти йому не потрібна, зрозумій. Ним потрібен я і …гроші.
• Не зрозуміла? – поглянула йому в очі. – Тоді, все що було раніше, всі залицяння Стаса, прояви уваги, заради того, щоб тобі нашкодити?
• Нажаль – так! – він перевів погляд на дорогу. – Стасова дитяча образа не дає йому спокою. У всьому звинувачує мене, тому тепер намагається зробити моє життя, чимось схоже на його, колись. Я думав, що допомагаю йому, коли виручав з різних ситуацій, але насправді, навпаки робив його ще гіршим. А коли до мене дійшло..
• Ти лишив його без засобів існування. І ще й Мілана звикла сидіти на чиїйсь багатій шиї. Думала, що Стас, як ти будеш забезпечувати її.
• Кохана! – поцілував мою руку. – Я розберуся з ними. Тільки головне, щоб ти була в безпеці.
• Я ще почула, що Мілана приїздила до тебе! – опустила очі, бо не хотілося чути подробиць.
• Ти ревнуєш? – посміхнувся. – Так, кілька разів ми бачилися, але я на її більше не реагую. Я  ж кохаю тебе!

Відповідь мене задовольнила, тому я спокійно видихнула. Через кілька хвилин ми були вдома. Відпочивши, вирішила розпочати приготування до вечірки. Коли стояла в ажурній білизні біля шафи з одягом, до мене підійшов Алекс. Я повернулася і він не міг відірвати від мене погляду. В руках тримав велику коробку.

• Ти чарівна! – підійшов ближче і поцілував. – А для найчарівнішої дівчини, невеличкий подарунок.
• Що це? – дивилася на нього, ніби намагалася прочитати, який сюрприз він приготував.

Чоловік відкрив коробку і я побачила сукню.

• Приміряй! Думаю, що з розміром вгадав.

Я швидко одягнула її і стала біля дзеркала. Вона була просто шикарна: атласна тканина червоного кольору, ніби огорнула мою фігуру, ззаді була повністю відкрита спина, невеличке декольте і розріз по всій довжині ноги.

• Дякую! – промовила до нього і вмить поцілувала. – Дуже гарний подарунок і мабуть дорогий.
• Я знав, що тобі сподобається і з розміром – пройшовся рукою по моїй талії і сідницях – вгадав.

Він поцілував мене і його пристрасний цілунок бажав чогось більшого.

• Алексе! – зупинила його. – Давай залишимо цю частину на вечір. Нам вже час збиратися і їхати.

Йому це не дуже сподобалося, але чоловік підкорився і пішов збиратися. Я зробила вечірній макіяж, підкрутила локони і злегка пришпилила їх. Для мого образу не вистачало лише підборів. За кілька хвилин я вже спустилася вниз. Алекс вийшов з ванної кімнати і також мав шикарний вигляд.

• Мій красень! – посміхнулася і підійшла до нього. Навіть на високих каблуках, я була на голову нижча від нього.
• А ти – моя красуня! – поцілував у шию.

Я розправила йому комірець на сорочці і ми покинули наше маленьке гніздечко.

Під’їхавши до нашого офісу, було одразу зрозуміло, що вечірка буде бомбезною. Машин на парковці було стільки, що ми заледве змогли припаркувати наш автомобіль. Алекс допоміг мені вийти і взявши його під руку, ми попрямували до офісу. Коли зайшли, людей було багато, адже в нашому офісі працює не 20 людей, а набагато більше. Інвестори були також присутніми. Містер Джонс одразу ж побачив мене і відійшовши від своїх колег, наблизившись до нас. Алексу це не дуже сподобалося, тож він терпляче чекав, поки той відійде від мене.

• Ви просто чарівні, міс Софі! – говорив мені і ніби свердлив мене своїм поглядом.
• Дякую! – знітилася я і поглянула на Алекса.
• Можливо бажаєте, щось випити? – посміхнувся Містер Джонс.
• Дякуємо, містере Джонс, але свою кохану дівчину я і сам можу пригостити. Вибачайте, але на нас чекають.

Чоловік ошелешено поглянув, коли Алекс потягнув мене до Лани. Мені було не приємно, що він так вчинив з містером Джонсом, він ж мій бос, так і просто гарний знайомий.

• Привіт! – обійняла мене Лана. – Ти сьогодні просто шикарно виглядаєш!
• Дякую, люба. – посміхнулася. – Ти також – суперова!
• Я відійду на кілька хвилин. – промовив до мене Алекс. – А ви тут поспілкуйтесь наодинці! Тільки, – поглянув в бік містера Джонса, - без дурниць!

Я кивнула. Лана не могла зрозуміти, про що ми говоримо, тільки коли помітила неоднозначні погляди боса, все зрозуміла. Ми взяли по келиху шампанського і розмовляли, коли до нас знову ж таки підійшов містер Джонс.

• Вибачте, леді! – поглянув спочатку на Лану, а потім перевів свій погляд на мене. – Можна, Вас Софі запросити на танець?

Я вагалася, бо в кінці залу помітила Алекса, який пристально дивився на нас, але відмовити йому просто не могла. Віддавши свій келих Лані, ми вийшли на середину зали. Він опустив руку на мою оголену спину і ми почали рухатися у ритм музики. Розмовляли мало, але  ті коротенькі фрази, якими обмовлялися змушували мене непокоїтися. Інколи поглядала на Алекса, який нервово тримав свій келих і прокручував у руці. Геннадій Петрович щось йому розповідав, але він лише кивав, бо більшість його уваги була прикута саме до нас. Танець закінчився і містер Джонс підвів мене до Лани, яка нервово поглядала у сторону Алекса. Він пішов, а вона взяла мене за руку і потягнула до туалету.

• Слухай, подруго! – дивилася на мене. – Ти, так не жартуй. Твій Алекс, мало не спалив вас поглядом. Досить гратися з тим містером і приділи увагу чоловіку, бо дехто вже нагострив кігтики. Думаю, розумієш про кого?
• Лано! – перевела подих . – Я ж не можу відмовити йому у танці, а якщо він з’їсться на мені і шепне Олегу Борисовичу, щоб викинув мене з роботи? Що далі?
• Ти за роботу переймаєшся, чи хлопця? – не стримувала свій гнів Лана. – В кінці – кінців, Алекс тебе повністю забезпечить.
• Я не хочу цього! – перебила її. – Не хочу бути утриманкою. Тому, заспокойся, більше цього не повториться, а Алекса я не віддам нікому, а особливо тій, на яку ти натякаєш.