Мій бос - Дід Мороз!

Розділ другий

- І яке ж в тебе буде перше бажання?

Чоловік не поспішав відповідати. Він ліниво підійшов до камери, покрутився над нею, знайшов нарешті паз, звідки треба було діставати картку. Я не знала, чи дійсно Назар вводив якийсь пароль – лишалось тільки безпомічно спостерігати за тим, як він добув крихітну, наче наносімка, карту пам’яті та продемонстрував її мені. А після цього добув з кишені свій мобільний і просто сунув картку під силіконовий чохол.

- Тут вона буде в безпеці, - задоволено відчитався мені Ісаєв. – А що до першого бажання, то все просто. Я збираюсь подорожувати… Числа до двадцятого січня. Цю подорож проведеш зі мною.

Я з сумнівом подивилась на Назара.

- Мене викинуть геть з роботи.

- Ну, по-перше, з твоєї журналістської роботи тебе вже майже викинули. Тому що у мого братика ти взяти інтерв’ю так і не змогла. По-друге, твій роботодавець на даний момент я, а я точно не збираюсь звільняти тебе за нашу спільну подорож. А по-третє, я можу проїхатись до місцевого елітного селища і віддати цю штуку братові. Він буде просто щасливий…

- Ти казав, - пробурмотала я, - що ми зможемо обговорювати бажання і доводити їх до прийнятного для мене стану!

- А це бажання не обговорюється.

Мені хотілось кинути в нього чимось важким. Але, зваживши всі за та проти і подумавши, що мені точно не сподобається сидіти за гратами за якесь ненавмисне вбивство чи просто за напад на людину, все-таки стрималась.

- Добре, - зітхнула я, - я згодна з тобою подорожувати. Перше бажання зараховується?

- Зарахується, коли подорож закінчиться. Між іншим, нам з тобою сьогодні виїжджати.

- Сьогодні? А коли?

- Зараз.

Я глянула на нього, як на ненормального.

- Я без речей!

- Так? А я думав, що це шуба, а не природна волохатість…

- Дебіл!

- Я можу і образитись, - пригрозив Назар.

- На правду, - фиркнула я, - не ображаються. У мене з собою тільки те, що на мені! І от ця сумка! – я струснула нею. – Яким я чином можу без всього поїхати…

- Ну ти ж взяла з собою документи.

Я скривилась. Що ж, так. Я дійсно взяла з собою документи.

- І закордонний паспорт в тебе точно є…

- Він вдома! – радісно вигукнула я.

- Тоді ми заїдемо до тебе додому, - примирливо зітхнув Назар. – Хвилин на п’ять. І от що ти за ті п’ять хвилин встигнеш зібрати, те й буде.

- Півгодини.

- Десять хвилин, і можеш навіть не торгуватись.

Я прикинула собі, що за такий час зможу зібрати. Ну що ж… Принаймні, нижню білизну на зміну, якийсь одяг вдасться прихопити. В будь-якому випадку, краще це, ніж нічого. Подорожувати в одному комплекті білизни з незнайомим чоловіком і в шубі, що належить керівниці, було б вже геть неправильно.

- Мені треба повернути це, - нарешті зітхнула я, - моїй керівниці.

- Скинемо їй гроші на карту. Поживе трохи без шуби. В мене нема стільки часу.

- А в мене нема стільки грошей!

- В мене є… О, ти вмієш шарітись! – весело вигукнув Назар і запропонував мені руки. – Ходімо, люба? Нас з тобою чекає неблизька дорога і одна дуже приємна подорож. І я просто впевнений в тому, що ми обидва отримаємо неймовірне задоволення!

Я сперлась об його лікоть, ледь втримавшись від чергового підколу, і гордо закрокувала поруч з чоловіком. Він прикрив двері, не потурбувавшись про те, щоб закрити її на ключ, і рішуче потягнув мене у бічний коридор. Протестувати я не стала, здогадавшись, що ми йшли до чорного виходу. Що ж, тим краще. Чим менше людей мене тут побачить, тим менше проблем я створю своїй сестрі Каті.

Назар поспішав, але все ж дав мені нормально спуститись сходами, а не зарити де-небудь носом. З байдужим виглядом він вислухав адресу, відкрив дверцята авто, найдорожчого з усіх, в яких мені доводилось їздити, дочекався, поки пристебнусь, і тільки тоді обійшов авто і сів сам.

- Ти вирішив побути джентльменом? – запитально вигнула брови я.

- Скоріше наглядачем. Мені не треба, щоб ти раптом вирішила втекти в завірюху, наче лань.

- Завірюхи нема, і я бачила відшкодування в тому договорі.

- Зазвичай різних начеланей не лякає відшкодування.

- То були неправильні лані. Я ж не мільярдерша, - відмітила я. – І збираюсь вийти з цієї ситуації власницею нормальної роботи, а не чималого кредиту.

Назар лише гмикнув і завів авто.

Дорогою він, здається, порушив все, що лише можна було порушити, але доїхали ми досить швидко. Я з полегшенням збиралась вийти з авто і побачила, що чоловік також рушив за мною.

- А ти куди? – обурилась я. – Чекай тут!

- Ну ні, - рішуче похитав головою Назар. – Я йду з тобою. Не вистачало ще, щоб ти забарикадувалась в своїй квартирі.

Чорт! Не те щоб я збиралась… Але ж там справжній безлад!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше