Мій бос - Дід Мороз!

Розділ п'ятий

Що тут чудовий напір, я зрозуміла запізно. Вже через три секунди гольф Назара, і до того облягаючий, промок до нитки і так обліпив його фігуру, що я мимоволі завмерла, любуючись рельєфом чоловічого тіла. Чорт, чорт, чорт! Він не може мені подобатись!

В будь-якому випадку, задивилась я дарма. Тому що чортів Назар, скориставшись хвилинною заминкою, буквально затягнув мене слідом за собою під гарячі потоки.

- Ей! – зверескнула я. – Мій светр так прати не можна!

Назар зрозумів це по-своєму. Тому що вже через мить смикнув за край мого светра, буквально стягуючи його з мене, і швиргонув його кудись вбік. Той повис на дверній ручці. Назар же просто згріб мене в свої обійми та поцілував в губи. Без всякого дозволу, між іншим! І без всяких бажань, які повинен був загадувати! Просто, паразит, взяв та поцілував!

Я замичала, намагаючись протестувати, але де там. Поцілунок, як і вода, що лилась звідкись згори, захлестнули мене з головою.

Назар прититиснув мене до стіни, нахабно стискаючи в своїх обіймах. Його груди важко здіймались і опускались в спробі дихати рівно, його губи мучили мої. І, чорт, мені хотілось відповісти на цей поцілунок не менше, ніж вбити Назара.

Тільки цього не вистачало! Він не може мені подобатись! Він, врешті решт, сволота! Якщо я раптом вирішу втріскатись в якогось мужика, це буде хто завгодно, але тільки не Назар. Краще б я від сусіда з квартири навпроти голову втратила!

Зібравшись з думками, я зробила єдине, що могла в даній ситуації – просто вкусила Назара за нижню губу. Він відхитнувся від мене, незадоволено зашипівши, і буквально пропалив наскрізь поглядом.

- Відьма, - прошепотів він. – Що за жінка…

- Лапи свої тримай при собі! – майже прогарчала я. – І тоді не буде ніяких проблем.

Тим не менш, він все ще обіймав мене. І я з жахом зрозуміла, в якому я зараз вигляді – в джинсах, в колготах, зате без светра, в одному ліфчику. І цей паразит в наскрізь мокрому гольфі…

Назар, явно вирішивши, що повинен виглядати відповідно, відсторонився від мене і потягнув за край гольфа. Мені в лице вдарило водою, а потім я зрозуміла, що, думаючи, що бачила все, дуже сильно помилялась.

Протизаконно це! Протизаконно мати таку фігуру! З такою фігурою треба зніматись в кіно і ходити з кімнати в кімнату, демонструючи глядачкам кубики преса і сильні руки. А реальні, живі люди повинні мати хоч якісь недоліки!

- Любуєшся? – навис наді мною Назар, потягнувшись до застібки моїх джинсів. – Насолоджуйся, поки є можливість… Де ти ще на таке подивишся?

- У мене сусід з квартири навпроти і то красивіше за тебе! – фиркнула я.

Назар надувся. Під’їзд він мій бачив, хоча з тарганами, на щастя, особисто познайомитись не встиг, і точно в вигляді сусіда навпроти уявляв собі щось старе, п’яне та бородате. Насправді Санечка, улюбленець тітки Галі, правда був красунчиком, особливо коли хотів виглядати гарно. Напівголим я його, правда, не бачила, але думала, що там теж все в порядку.

Коротше, сусід був єдиним кандидатом для закохування. Розумний, красивий!

Інша справа, що він переїхав вже два роки назад, одружився і, здається, забув дорогу в наш тарганячий рай. Але Назарові про це знати було необов’язково. Як і про те, що сусіда я не бачила з того самого моменту, як він з’їхав з нашого дому, тільки чула, що у нього все добре.

- А ще, - задоволено закінчила я, - в нього характер людський, а не отаке, як у тебе! І дівчат він в душові кабіни силою не пхає!

- Ну, знаєш, Кіруня, - Назар вперся долонями в стіну по обидві сторони від мене і нахабно мружився, - дівчина моєї мрії теж краща тебе буде.

- Що?! – обурилась я.

Він дивиться на мене, напівголу, і сміє розповідати про те, що якась дівчина його мрії краще?!

- То якого біса, питається, ти мене сюди приволік?! Йшов би зваблювати ту свою… З мрії!

- Ага, - нахабно заявив Назар. – Вона і розумна, і красива, а що найголовніше, не виносить своєму чоловікові мозок!

- Та що ти кажеш! А що ж ти не з нею? О, так! Тому що вона точно обрала когось іншого! – випалила я.

- А твій алкогольний сусід навпроти, певне, самотній і чекає на тебе, між пляшками виючи на місяць! А ще коханок в ту діру тягає, щоб зализати душевні рани!

- Він не п’є! – загарчала я. – І не самотній! У нього дружина, між іншим!.. І він не живе там вже два роки!.. Ой…

- Ага. І ця дружина не ти, - підбив підсумок Назар. – Нема в тебе нікого, відьма. Тебе ніхто більше п’яти хвилин не витримає.

- Окрім тебе.

- Окрім мене, - ствердно кивнув він. – Того користуйся, поки живий.

- Та пішов ти!

- Ні, - гмикнув Назар. – Не піду.

Він нарешті намацав важіль і вимкнув воду.

- Твою ж наліво, - прошипіла я. – Ми всі мокрі!

- Ага, - ствердно кивнув Назар. Вода з нього стікала потоками. – До речі, Кіруня. Забув тобі сказати…

- Що саме?

- Груди в тебе шикарні, - підморгнув він мені. – Особливо в мокрому ліфчику.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше