Мій бос - Дід Мороз!

Розділ шостий

…Було тепло і сонячно. Білий пісок, шум прибою, невеликий будиночок трохи віддалік, запах улюблених свіжоспечених булочок з корицею і неймовірні парфуми коханого. Він, той самий чоловік-мрія, подивився на мене і опустився на коліна.

- Кіро, - серйозно промовив він, - я хочу зробити тобі пропозицію.

Я завмерла, очікуючи тих самих слів, про які мріє кожна дівчина.

- Кіро…

Я подалась вперед…

- Кіро, булку будеш?

Голос чоловіка-мрії віддалено нагадував Назара. Я незадоволено застогнала – ні, ні, я не можу мріяти про цього гада, - і спробувала закрити вуха, щоб у напівсні розрізнити ті самі кохані риси.

- Ти майже добу спиш, ти впевнена, що це нормально?

Я ледь не загарчала від роздратування, але очі все-таки відкрила. Назар стояв наді мною з підносом в руках. Божественний запах кориці виявився реальним, але от ні білого піску, ні прибою поруч не опинилось. Зате Назар, що дорогою десь успішно позбувся футболки, в одних спортивних штанях, з голим торсом – бе сумнівів, найкращим з усіх, що мені видавалось бачити колись наживо, та й на фотках також, - виявився геть реальним.

Дотягнувшись до телефону, залишеного на тумбочці біля ліжка, я з жахом виявила, що вже наступило друге січня. Ми приїхали першого в першій половині дня, до обіду дістались до ліжка… Це ж скільки я проспала?

- Доброго ранку, - я сіла, з роздратуванням виявивши, що сорочка задерлась майже до грудей, а на голові в мене справжнє кучеряве гніздо. – Люблю булочки з корицею.

- А апельсиновий сік?

- І його, - ствердно кивнула я.

Назар всівся на край ліжка і примостив піднос з булками і соком у мене на колінах. Я виразно позіхнула, потерла очі, відчуваючи себе загубленою, і потягнулась до гостинців.

- Пахнуть неймовірно, - зізналась я, втягуючи носом розкішний аромат.

- Ага. Я помітив, що ти в плані запахів маніяк, - підморгнув мені Назар. – За парфуми мене ледь не з’їла!

- Ей!

- Мовчу-мовчу. Ти пробуй.

Я подивилась на нього з-під лоба, відкусила шматочок і навіть замружилась від задоволення. Тісто було легке, повітряне і буквально тануло в роті. Це не булки, а подарунок долі! Ніколи не пробувала нічого настільки смачного…

- Звідки вони тут? – згадавши про те, що ми опинились в полоні снігу і навряд чи могли розраховувати на віп-доставку свіжоспечених булок вертольотом, поцікавилась я.

- Ну звідки тут можуть з’явитись булочки? Спік.

- Хто? Саша?

- Якби їх спік Саша, ти б ту кам’яну гидоту навіть в рот не взяла, - закотив очі Назар. – Ні. Звісно ж, я.

Я ледь не подавилась булкою.

- Хто?! Ти що, вмієш пекти?!

- Звісно, вмію! Кожен нормальний ресторатор, а тим паче шеф-кухар повинен вміти робити все! А кондитерка мені завжди подобалась…

Я здивовано заморгала. Назар, журнальний красунчик, тягнув на кого завгодно, тільки не на шеф-кухаря. Ні, я б зрозуміла, якби він був просто мажором, що нічого не робить і отримує батьківські гроші. Або, наприклад, бізнесменом. Та хоч моделлю! Але про яку кухарську справу взагалі може йти мова?!

- Ти шеф-кухар?!

- Колишній, - чесно сказав Назар. – З тих пір, як ми розширились, у мене нема часу бути на кухні. Довелось знайти собі заміну і зайнятись бізнесом. Тому я готую лише вдома. Вважай, що тобі пощастило.

- Це ж бо в чому? – пробурчала я.

- Ну як? Тобі не доведеться готувати самостійно, твій наречений готовий взяти цей обов’язок на себе, - осміхнувся Назар, наче ми справді були парою. – У мене там друга половина допікається. Їж та спускайся донизу. Досить вилежуватись, сонько.

Я навіть не образилась – він був правий, дійсно, досить валятись, - і я тільки мовчки впилась зубами в булку. Добре, ще один плюсик в карму Назарові – він дійсно готує шикарні булочки з корицею. І сік також досить непоганий, хоча цим мало кого здивуєш. Не сам же він його, врешті решт, готував!

Покінчивши з булками, я нарешті дісталась до валізи і добула звідти змінну нижню білизну – на щастя, в повному комплекті, а не лише нижню половину! – джинси і якусь кофтинку, що я наспіх запхала до валізи. Подивившись в дзеркало, що висіло на стіні, я вирішила, що так виглядаю набагато пристойніше, ніж в сорочці Назара. На голові, звісно, був просто хаос, але я навіть не намагалась причесатись – знала, що сама це гніздо не розберу.

Аромати, що линули з кухні, могли звести з розуму кого завгодно. Назар, вочевидь, захопився приготуванням, і мені довелось прикласти немало зусиль, щоб спочатку відвідати ванну, а тоді вже рушити до «нареченого», орієнтуючись на шикарні запахи їжі. Так, що гріха таїти, поїсти я любила, тим паче, воно так смачно пахне!

Назар – все ще в одних штанях, - домивав якусь миску, зішкрябуючи з неї залишки тіста.

- Прокинулась? – м’яко поцікавився він у мене, наче і не було вчорашніх сварок. – Як спала?

- Жахливо, - гмикнула я. – Якийсь паразит постійно розпускав руки і м’яв мене всю ніч.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше