Глава 5

Чесно кажучи, спалось мені дуже, дууже погано. А якщо точніше, повік я так і не стулила. Я увесь час крутилась, мов навіжена, та ковдру під носа натягувала. Ввімкнувши екран телефону, я зустрілась з часом: 4:18

Ну просто прекрасно, навіть о четвертій (прошу помітити) ранку я не сплю. І нічого, що завтра вихідний і мені можна спати. Просто образливо. За два роки я всього декілька ночей без Марка провела і тепер заснути без нього -це просто каторга.

Неначе по замовленню, двері гостьової кімнати відчинились і до мене прожогом кинувся Марк.

-Ти що тут робиш? -трохи підійнявшись на ліктях, запитала я. Та він мене навіть не слухав. Скочив на ліжко, чим трохи налякав мене, а потім й взагалі влігся на мій живіт, ховаючись під ковдрою. -Марк.

-М? -пронеслось мугикання під ковдрою.

-Ти чому тут? -звичайно, як і кожній жінці, мені було приємно, що він все ж таки прийшов. Значить, досі любить та не засинає без мене. Хух, як камінь з душі.

-Кетті щойно заснула. Ну а я жахливо скучив за тобою і вирішив погріти в цю холодну ніч.

Ну й сестричка у Марка. Маніпулятор ще той, але мені теж пальці в рот не клади, дам відсіч.

Його обличчя визирнуло з-під ковдри, а губи відкрили ряд білосніжних зубів.

-Якщо вона прокинеться і знайде нас, тебе вб’є у першу чергу.

-Ти права.

Хитро примруживши погляд, він встав з ліжка та зачинив двері на замок.

-Навіть так? -ледь стримуючи сміх, запитала я. Мені й дійсно смішно було, вдень всім догоджає сестрі, а вночі ховається. Ну, значить, я заслужила хоча б на щось, і на тому красно дякую.

Коли Марк знову заліз під ковдру, він навис наді мною, мов скеля, цілуючи ключиці. О ні, я дійсно хочу трохи поспати.

-Марк... -м’яко відштовхуючи його, я посміхнулась. -Мені не зручно.

-Ти права!

Не встигла я й отямитись, як опинилась у нього на торсі. Мої очі були широко відкриті, доки Марк задоволено мурликав:

-Будеш зверху.

-Ти не зрозумів. -аби хоч якось пом’якшити відмову, я провела рукою по його грудям. -Я спати хочу.

Все всередині стиснулось під його пильним поглядом. Здається, у нього навіть око сіпнулось.

-Тоді лягай. Лягай! -буркнув Марк, смикнувши стегно. -Встань з мене, чи що? Люди сидячи не сплять.

Сховавши посмішку пасмами волосся, я швидесенько перекотилась на інший бік ліжка.

-Я побачу, як ти спати будеш через п’ять хвилин. -продовжував бурчати чоловік. -Злишся ти на Кетті, а страждаю я.

Та ти що, яка мучениця благородна. За два роки вперше свого не отримала. Як я щиро співчуваю!

-Боюсь, якщо ти й надалі продовжиш відмовляти мені, доведеться зробити з тебе полонянку. От тоді я вже дійсно не заздрю тобі.

Я продовжувала мовчки сопіти, хоч якось концентруючись на царстві Морфея.

-Ти чуєш мене? -обурено скрикнув Марк.

-На добраніч, Марк.

Ще декілька хвилин він обурювався, але все ж тихо обійняв мене за талію, а іншу руку підсунув під голову та притиснув до плеча. Ну, такий Марк мені подобається значно більше.

-Я кохаю тебе, Медіно. -здається, це в четверте я чую від нього ці слова. За два роки. І це враховуючи те, що від мене він чує це ледь не щодня. -Пробач. За все. Я дуже погано вчинив з тобою, але я кохаю тебе.

-Що ти вже зробив, Марк? -сонний голосом пробурмотіла я, ніяк не реагуючи. -Якщо жінку на стороні завів, та ще й пузо їй зробив -не хвилюйся, при розлученні на твоє майно зазіхати не буду.

-Якщо ти ще раз заїкнешся про розлучення, я тобі кляп у рота вставлю. -ооо таак. Тему про розлучення він на дух не переварює. Як би ми не гиркались, завжди миримось. Точніше, мирились. Навіть не знаю, як буде з появою Кетті.

-Ти купив Кетті квартиру в центрі? -вирішила змінити тему я, доки його погрози не втілились у життя.

-Мг.

-Тоді чому вона живе з нами?

-Це тільки до мого дня народження. А після вона летить в США, продовжувати навчання.

-Сподіваюсь на це.

-Ви подружитесь, ось побачиш. -цілуючи моє плече, сказав Марк.

-Спиш? -через хвилинку запитала я, почувши сопіння.

-Майже. Знову води? -він вже хотів встати, але я м’яко притримала його руки на своїй талії.

-Я не хочу води. Просто запитала.

Він знову безсило впав на подушку, вже не так міцно обіймаючи мене. Дивовижно! Взагалі-то я розраховувала, що це я зараз буду спати,а він злитись, мов дурник. Чому всі у цьому домі сплять, а я в стелі дірку пропалюю?

Виглянувши у вікно, я побачила тьмяне світло. Ну, прекрасно, заснути під ранок - моя мрія!

Коли я прокинулась, зовсім не відчувала втоми та сонливості. Та й Марка поруч не було. Я потягнулась за телефоном на тумбочці, дивлячись на час. Це капець! Маже шоста година вечора. Як я могла так довго спати?

Підскочивши з ліжка, я побігла на кухню. Там саме сиділи Речей та Кетті, про щось шепочучись.

-Доброго ранку! -миттю встала Рейчел, посміхаючись. Кетті ж нахабно сьорбала каву та гортала якийсь модний журнал. -Вечеряти будеш? Тобто... снідати.

-Завари каву і принеси в мою спальню.

-А гостьову кімнату прибрати? -немов ненароком запитала дівчина, через що Кетті почала тихо шкіритись. Зміюка!

-Прибрати. -перекривляла її я. І чому постійно як не Марк, так Рейчел повинні страждати через цю змію. Шмаркачка. -Марк де?

-Від тебе втік. -продовжуючи дивитись у журнал, відповіла Кетті. Ну все, сама напросилась.

Я голосно стукнула рукою по столі, від чого її кава трохи розплескалась по білосніжній скатертині.

-Слухай сюди, Кетті. -я навмисно виплюнула її ім’я їй же в обличчя, загрозливо продовжуючи: -Якщо ти ще хоч раз відкриєш свого рота в мою адресу, ти вилетиш звідси швидше, ніж пробка від шампанського. І повір, дім — моя територія. Марк нічого з цим не зробить і тобі доведеться валити в США. -неначе нічого не розуміючи, дівчина заплескала віями, досі не зводячи з мене погляд. -Але є більш приємний варіант для тебе. Ти стулиш пельку, привітаєш Марка з днем народження і ми тихо розійдемось. Сподіваюсь, я доступно пояснила.