Мій бос - кіт 2

Глава 12

-Хто взагалі просив тебе так довго збиратись? -прошипів Марк, обганяючи чергову машину.

-Ну сьогодні ж в мене важлива зустріч! Я не могла одягти джинси та футболку. Ще й гульку закрутити.

-Що ж, вітаю. Через тебе ми взагалі спізнимось на цю зустріч.

-Не спізнимось!

Очі Марка вмить спалахнули і він втупився злющим поглядом в моє розфарбоване обличчя.

-Зараз восьма ранку, Медіно. Ми вже повинні бути там. На ось, -він жбурнув в мене шаль, морщачись. -прикрийся.

-А що не так? Тобі не подобається? -запитала, мов дурненька, розглядаючи свою червону сукню. Спина була відкритою, але руки й груди закриті. Та через спину він злитись не повинен. Схоже.

-Крім мене твою сукню оцінять і інші. А це не зовсім те, про що я мріяв.

Та ти що? Може, ти взагалі ні про що не мрієш? Лише бурчиш двадцять чотири на сім.

-А може, діло не в сукні? Просто я така красуня, що ти ревнуєш. І щоб ніхто цього не зрозумів, ти говориш, що в мене просто виріз на спині. -знущально відповіла йому, ще й язика показала, відвертаючись.

-І чим ти краще дитини?

-А чим ти краще психа?

-А ось тут без образ, я попрошу. -він багатозначно підійняв палець догори, знову кидаючи на мене швидкий погляд. -Сукня твоя навіть коліна не прикриває, а ти ще й знущатись встигаєш?

Ну от, приїхали. Знову до цієї теми повернувся.

-Я ж не монашка якась, Марк! Змирись з цим. Я молода і красива. І одягаюсь я в мірах пристойності. -пробуркотіла я, накидуючи на плечі чорну шаль, що хоч трохи закриває спину. Хоча не бачу у цьому абсолютно ніякого сенсу, але якщо моєму чоловікові так спокійніше, то без питань!

-Гаразд, але давай, аби наступного разу твої міри пристойності не затягувались на довше, ніж на годину зборів.

-А тут я теж нічого не обіцяю! Я жінка. І години мені мало.

-То вставай раніше.

Господи, ми знову сваримось без причини! Ну і який в цьому сенс?

-То не лізь до мене ночами і дай виспатись! -ледь не прокричала я, через що в машині на декілька секунд повисла тиша.

-Чудово! Відверту сукню одягла ти, а винен у всьому я.

-Я такого не говорила.

-Але ти сказала, що це я причина того, що ти не висипаєшся.

-І такого я не говорила, хоч це чиста правда.

-Ти...

-Досить! -гаркнула я, кутаючись у шаль. -Замість того, аби сказати, як я чудово виглядаю, ти виводиш мене з себе. А лікарі сказали мені не хвилюватись!

-Не треба тиснути на співчуття.

-Наче від тебе дочекаєшся.

Хвала небесам, ми під’їхали до офісу, і нашу баталію довелось закінчити.

-І так, нам доведеться будь що вмовити їх співпрацювати з нами. -вже в ліфті Марк передав мені чорну папку, яку я тут же розгорнула. -Ти там нічого не знайдеш.

-І навіщо ж ти мене притягнув сюди? Їхала б звідси і контролювала свої проекти, а ти й без мене впораєшся. -я демонстративно хлопнула папкою перед його носом, розвертаючись.

-Будеш мило посміхатись та заговорювати їм зуби, доки я підсовуватиму документи на співпрацю та запевняючи, що краще нас їм не знайти.

-О, в такому випадку, -двері ліфту відчинились і я одним, плавним помахом руки стягнула зі спини шаль. -це буде зайвим.

Тканина повільно впала на підлогу, а я, мов ні в чому не бувало, вийшла з ліфту. За стійкою, як завжди, клопоталась Ешлі.

-Доброго ранку! -привіталась я, привертаючи увагу.

-Медіна! Привіт. Містер де Арт, добридень. -на її обличчі засяяла полегшена посмішка. Таакк, не звикли мої колеги до того, що їх бос запізнюється.

-Містер де Арт, до вас містер Ліетсон зі своїми прийшов. Я попросила почекати на Вас в кабінеті.

-Чудово. Підготуй усі папери по їх справі та передай мені. Договір я знайду сам.

Марк легенько обійняв мене за талію, ведучи до дверей свого кабінету.

-Посміхайся і в руках себе тримай. -перед тим, як відчинити двері, тихо прошепотів мій бос.

-Не хвилюйтесь, містер де Арт, все буде добре.

Як тільки я пройшла в кабінет, натягнула на уста найчарівнішу посмішку зі свого арсеналу.

-Доброго ранку! -привіталась першою, проходячи ближче. На дивані сиділо двоє насуплених старичків, а за столиком Марка — досить симпатичний чоловік. Побачивши мене, абсолютно кожен оживився.

-Вітаю. Приношу вибачення за запізнення. -Марк чомусь потиснув руку лише тому, що сидів у кріслі. Та й у бік літніх чоловіків навіть погляду не кинув. Значить, посміхатись мені потрібно лише одному з них.

-Ну що ти, я все розумію. -містер Ліетсон, як я зрозуміла, окинув мене уважним поглядом, посміхаючись куточком губ. -З такою жінкою й запізнитись не гріх.

Багатозначно кашлянувши, Марк різко тритиснув мене до себе, стискаючи за талію.

-Дозволь представити. Моя дружина. Медіна де Арт. -на слові “дружина” він зробив особливий акцент, ще й погляду з містера Ліетсона не зводив.

-Радий познайомитись. -чоловік, не звераючи ніякої уваги на Марка, підійшов ближче та поцілував мою руку. Я посміхалась, мов чеширський кіт, а містер Ліетсон, як Гаррі Осборн на моменті чудесного пирога. І доки мій любий бос випускав пар через вуха, я вирішила все ж тихенько пробратись до поличок та знайти договір.

-Прошу, сідай. -вказав Марк на крісло навпроти.

Я ж почала копошитись в купах паперу, шукаючи потрібний договір. І навіщо він тримає увесь цей мотлох? Не простіше викинути давно не потрібні документи??? Ну або ж в архіві їх тримати.

-І так, почнімо. Ти вказав у своїх вимогах, що з кожного клієнта, приведеного тобою, я повинен віддавати тобі 40% прибутку. -насмішкувато прочитав Марк. Сподіваюсь, він не дурний і відмовиться.

-Все вірно. -занадто зарозуміло підтвердив містер Ліетсон.

-Хоч я ціную кожного партнера, але на такі жертви я не згоден.

-Які ще жертви? Наша компанія ніколи нікому під каблук не лягала, а під тобою прогнеться. Натомість наш бос просить лише 40% прибутку. -роздратовано озвався один з літніх чоловіків.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше