Мій бос - кіт 2

Глава 16

Марк

Додому я повернувся пізно, сподіваючись на те, що Медіна давно вже спить. Погода неначе повністю характеризувала мій настрій, пробиваючи нічне небо блискавками та барабанила до всім вікнам.

Обережно та майже безшумно я відчинив двері нашої кімнати, побачивши свою кохану, таку стривожену та змучену, що вся впевненість вмить розвіялась.

-Марк... -тремтячим голосом протягнула Медіна, сідаючи на м’який килим біля ліжка.

-Пробач. -лише й зміг прошепотіти, перш ніж всістись поруч та міцно обійняти. Зрада неначе відійшла на друге місце, поступаючись ніжності та піклуванню, на яке я все ще був здатен. Поруч з нею почував себе слабким та не рішучим, що лякало та захоплювало водночас.

-Чому ти так довго? Я ж чекала на тебе. -тільки тепер я побачив на її щоках сльози. І от скажіть, будь ласка, як говорити їй по аборт?

-Пробач, кохана, пробач.

Я почав палко цілувати її рожеві, гарячі щічки, припухлі повіки та бажані губи.

-Ти більше не злишся? -значить, про зраду вона все ж розповідати не збирається.

-Тобі треба виспатись. Вставай.

Одним різким рухом я підійняв її, вкладаючи на ліжко та кутаючи пледом.

-Марк! Що відбувається?

Що відбувається? Гарне питання, сам би хотів знати, що, в біса, відбувається!

-Все добре. Вранці ми поговоримо про все, а зараз ти ляжеш спати. -черговий схлип різонув по серцю, мов гострий кинджал. - Не побивайся ти так, я ж не хотів тебе засмутити.

Я почав стягувати з себе одяг, безцеремонно залишаючи його на підлозі.

-Ти не радий дитині? Тільки уяви, ми батьками станемо.

Важко зітхнувши, я знову спробував відчути дитину, але марно. Тоді я підійшов до неї та сів поруч, боязко стягуючи плед та простягаючи до її живота руку.

-Можна? -усе ще вагаючись, запитав. На що Медіна відреагувала миттєво, знову схлипнувши, але цього разу посміхнувшись.

-Звичайно.

Я ніжно провів рукою по її животику, сподіваючись відчути малюка. Як би не старався — нічого!

-Я не відчуваю його. -гіркою злобою випалив, зриваючись з місця.

-Я теж поки не відчуваю його, Марк! Це цілком нормально.

Що там нормального? Чужий байстрюк у животі моєї дружини, і це цілком нормально!

Я обійшов ліжко та влігся поруч з Медіною, яка тут же прилипла до моїх грудей. Мені нічого не залишалось, як міцно обійняти її у відповідь.

-Лягай спати. Завтра ми зможемо про все поговорити.

Вона обережно кивнула, заплющуючи повіки. Як же мені не хотілось цього робити, але я не міг дозволити, аби у моєму колі поповзли чутки, що їх главі роги наставили. Вони й так ледь не зжерли мене, почувши, що укладаю шлюб з людиною. Тепер важко уявити, як відреагують на те, що я чуже маля виховуватиму. Але я не збираюсь цього робити. У цьому винна лише Медіна, і лише їй з цим розбиратись.

Заснула вона доволі швидко, уткнувшись холодним носиком у мої груди. Я навіть встиг замилуватись нею, перш ніж і самому полинути у сон.

Коли мої важкущі повіки розплющились, Медіни поруч не було. Не вистачало ще, аби вона втекла.

Підскочивши з ліжка, я прудко пішов на кухню, але там пусто. Не церемонячись, почав відкривати ледь не усі двері на шляху, але теж безрезультатно.

-Медіно, чорт візьми! -вилаявшись, я знову зайшов у кімнату і лише зараз помітив аркуш на столі. “Рейчел немає, а продукти самі себе не куплять. Скоро буду!”

Ну, хоч попередила. Я встиг прийняти душ та одягтися, так як сьогодні ще повинен був зустрітись з Ніко.

Медіна як і обіцяла, повернулась швидко.

-Привіт! -променисто посміхнулась Медіна, тримаючи в руках пакети з продуктами. Підійшовши ближче, я поспіхом забрав пакети, трохи хмурячись.

-Чому Вільяма не попросила продукти в дім занести?

-О, мені не важко. -відмахнулась вона, прямуючи за мною на кухню. -Ти кудись зібрався?

-На відміну від тебе, у мене робота.

-Гей! Але ж ти сам половину офісу відпустив на два дні відпочинку. І я не винна, що я у тому списку. -з нотою образи протараторила Медіна, надуваючи губки. -Що тобі приготувати?

-Я не голодний. У тебе десять хвилин на збори.

Після цього я спробував втекти, як завжди, але Медіна перехопила моє передпліччя, здивовано заглядаючи якщо не в саму душу, то в кожен міліметр мізків.

-Куди ми поїдемо? І що мені вдягати? -знала б вона, куди, придушила б прямо тут.

-Якомога зручніший одяг. А куди, розповім, коли прийду. Нагадую, вісім хвилин.

Медіна засміялась, відпускаючи мене та біжучи у спальню.

Вона ніколи не пробачить мені. Ніколи. Але я повинен, інакше не бачити мені ні її, ні кола.

Я дістав телефон, набираючи давню знайому.

-Привіт, Марк! -тут же привіталась зі мною жінка. -Усе в силі?

-В силі. Ми будемо через годинку біля лікарні.

-Ти б подумав добре... -ось тільки її тут не вистачало! Немає про що думати, і крапка!

-Ти своє діло знаєш, Дейсі, і я тобі добре за це плачу. Тому не тормози мені щось типу “подумай”.

Невже вона дійсно вважає, що це рішення легко мені далось? Ні. Як би там не було, але це дитина від коханої мною жінки, і мені теж важко. А таке відчуття, що жертва тут лише Медіна, а я монстр, що руйнує її життя. Важко зітхнувши, я зрозумів, що так воно і є. Я повільно, але впевнено руйную усе, що вона любить.

-Не злись, я чекатиму вас. -Дейсі бадьоро пролепетала оптимістичним тоном, прощаючись зі мною. Ще раз подякувавши, я дістав з кухонної шафи заспокійливе та накрапав ледь не пів баночки у склянку з водою.

Можливо, я зараз вчиню, як остання мерзота, але так буде краще. Для всіх.

Я стиснув руки в міцні кулаки, стримуючи мілке тремтіння.

Переборовши страх перед невідомістю, я зайшов до нашої спальні. Медіна саме натягувала теплий светр та застібала джинси.

-Я вже готова! -підстрибнула ближче, посміхаючись. Мимоволі я відповів на її усмішку та провів кінчиками пальців по м’якому волоссю,що було сховано за светром.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше