Мій бос - кіт 2

Глава 23

Марк

Як тільки двері зачинились, я ледь стримався, аби не завити. Щойно я сам відмовився від неї. Сам дозволив їй піти. Як же вона намагається стриматись, відштовхує, боїться... Не мене, а того, що я дізнаюсь про дитину. Невже Медіна й справді думала мене обдурити, необачно змінивши гардероб та ще й не дозволяючи торкатись живота. Я б міг усе скинути на нерви після втрати байстрюка, але зміни у її здоров’ї, токсикоз та різкі перепади настрою не дають цього зробити.

Зітхнувши, я запустив п’ятірню у волосся, намагаючись хоч щось придумати.
Медіна нагадує малу дитину, знає ж, що їй не можна хвилюватись, але продовжує виводити мене з себе, а потім ще й ображається!Правди вона захотіла... та ця правда поставить під загрозу не тільки її життя, а й моє. І це я мовчу про її дитину.

Діставши з тумби телефон, я відразу ж набрав Крістіана. Він усе ще не знає, що я змусив Медіну на аборт, та тепер я не бачу жодного сенсу зізнаватись, якщо дитина жива.

-Привіт, друже, як ти? -по голосу розумію, що у нього все просто чудово! А моє чудово коли настане?

-Медіна щойно в офісі закотила скандал. Вимагає розлучення.

Пауза на декілька секунд здалась мені пекельно довгою, через що я тихо завив.

-А ти що?

-А я що? Я погодився! Не можу я її силою тримати, розумієш, не можу!

Мої руки тремтіли, мов у маленького хлопчика. І зовсім не через страх розлучення, а через Медіну. Щось, при одній згадці про неї, стискалося. Ніби серце відчувало недобре, намагалось попередити, вберегти.

-Я це розумію, а ти розумієш, що ловці так просто цього не залишать? Вважай, тоді угоді про мир кінець. -хто б сумнівався, що Крістіана тривожитиме лише наш мир з ловцями, що сотні років винищували нас, мов тих щурів.

-Я не буду приносити її в жертву.

-Яка жертва, Марк? Вона кохає тебе! Ти, підозрюю, теж добре прив’язався до дівчини. Так чому ти не зупиниш її? -якби все було так само просто, як каже Крістіан. Говорити завжди легше, ніж робити. Особливо, коли ти монстр. Я ніколи не заслуговував на почуття від Медіни, але підло скористався ними. Два роки тому, як тільки переговорив з Крістіаном та нашими ворогами, було вирішено укласти угоду. Я одружуюсь з людиною, доводжу, що здатен стримуватись та не поглинати їх енергію, а вони натомість залишають наше коло в спокої. Але хіба ж я думав, що закохаюсь у неї? Краще б я скористався пустоголовою Ості.

-Я не знаю, що мені робити. Як прийняти цю дитину, як знову змусити Медіну довіряти. -провівши спітнілою долонею по обличчі, я щиро сподівався хоч на найменшу пораду та підтримку від друга. Крістіан завжди був поруч, не покидав у скрутну хвилину, та й у щасливу не давав носа задирати.

-Розкажи їй правду. Усю. Лише після цього вона довіриться тобі. Боже, ну чому так важко поговорити один з одним відверто, це ж не забирає багато часу.

-Але я не можу. Якщо вона відвернеться від мене? Скаже, що я не більше, ніж монстр, який усі ці роки брехав їй.

-Повір, її очі сяють при одній думці про тебе. Вона розумничка, ти головне довірся, друже.

Можливо, Крістіан правий. Потрібно всього лише довіритись. А там, будь що буде. Якщо не повірить або й надалі вимагатиме розлучення — відпущу.

-Ти її кохаєш? -несподівано запитав Крістіан, змушуючи мене здригнутись.

-А це вже щось новеньке... -я б розреготався, якби перед очима не стояло засмучене обличчя Медіни. Їй боляче, завжди було боляче. А я робив вигляд, що нічого не розумію.

-І все ж.

-Кохаю. -на одному подиху відповів, відчуваючи, як скручує нутрощі.

-Тоді тобі доведеться прийняти дитину. Колу скажеш, що у тебе буде спадкоємець, а далі ти вже розберешся з Медіною, що і як робити. Тільки розкажи їй усе, доки вона дійсно не втекла зі своєю навіженою подружкою.

Я посміхнувся, згадуючи, як старанно моя дружина видаляла усі смс з телефону, але мої хлопці їх перехоплювали. Така наївна, дурненька... все ще вірить, що втече.

Двері прочинились, і на порозі з’явилась Ості.

-Крістіан, мені час. Відстеж геолокацію Медіни та відправ мені.

-Без проблем.

Коли я закінчив розмову з товаришем, Ості вже нахабно сиділа навпроти. Не пригадую такої впевненості раніше.

-Будеш себе так поводити, скажу Ніко звільнити тебе. -я посміхнувся, підсовуючи ближче документи. Було видно, що дівчина хоче ще щось сказати, але вчасно відводить погляд та стискає губи. Ну і правильно, нехай мовчить для свого ж блага.

Та я навіть зосередитись не встигаю, як у двері стукають.

-Так! -набагато агресивніше, ніж хотів, вигукнув. На порозі тут же з’явилась перелякана Ешлі. -Що таке?

-Камери! -дівчиною трусило, мов листочком, який от -от піддасться вітру. -Декілька хвилин тому вимкнули всі камери нашого офісу.

-Хто вимкнув? -я напружився, кидаючи швидкий погляд у вікно. Машина Медіни тут,значить, з нею усе добре і мені варто було б її знайти.

-Я не знаю. Хлопці намагаються усе привести в порядок але... я за Медіну хвилююсь!

-З чого б це? -фиркнула Ості. Напевно, їй досі не приємно через дружбу дівчат. Ну звичайно, доки не з’явилась Медіна, ці двоє були не розлий вода.

-Містере де Арт, вона зайшла у ліфт до незнайомого, досить дивного чоловіка. Я не знаю, як це пояснити! -Ешлі тараторила настільки швидко, що я ледь встигав хоча б на крапельку її зрозуміти. Не говорячи уже про питання, що вихром крутились у моїй голові. -Але коли двері закривались, я побачила хижий оскал на обличчі цього чоловіка. Можливо, я себе накручую, але Ви б перевірили, що з нею і де вона.

Я зітхнув, знову беручи до рук телефон.

-Я вже дзвонила їй! Вона не підіймає слухавку. -немов прочитавши мої думки, сказала Ешлі. А от тепер я дійсно напружився.

-Ості, забирай документи і їдь додому. Я з Ніко сам поговорю.

Вилетівши з кабінету, я відразу ж пішов до ліфту, не можна було залишити усе ось так. Доки не переконаюсь, що з нею усе добре, не заспокоюсь.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше