Мій бос - кіт 2

Глава 24

Від автора: любі, вирішила полегшити ваші страждання, адже всі ми переживаємо за Медіну, тому сьогодні та завтра публікую по дві глави. Дякую, що ви поруч!

 

Медіна

Отямилась я лише після того, як відчула прохолодну воду на тілі та обличчі, що річкою стікала вниз. Широко розплющивши очі, я почала жадібно хапати ротом повітря.

-Ну що, кішечко, догралась? -приміщення було досить темним, тому я не відразу зрозуміла що відбувається. Коли очі хоч трохи звикли до напівтемряви, я змогла роздивитись досить таки повненьку, але з підтягнутими формами жіночку. В її руках було залізне відерце, підозрюю, саме з нього вона й вилила на мене воду.

-Хто ти така? -прохрипіла я, відразу ж відчувши нестерпний біль у голові.

-Хто я така? -здалось, що я сказала щось образливе, адже жінка вмить перетворилась на розлюченого звіра, а я лише червона ганчірка між очима. -Смерть твоя, дорогенька.

Я спробувала встати з сирого бетону, але мої руки були прикуті якимись цепами. Вони що, знущаються? Збираються вічність мене в гаражі тримати??

-Що тобі потрібно? -засичала я, заганяючи страх у віддалений кут своєї душі.

-Дитинка твоя, кішечко. -помітивши мій вираз обличчя, жінка голосно розреготалась. Лише тепер я бачила її чітко. Синє волосся, туго зібране в косу, шкіряна куртка, чорні джинси та короткий топ... всі ознаки хуліганки, і я б посміялась разом з нею та з неї ж, але страх за дитину брав своє.

-Ти не посмієш, тварино! Не посмієш! Навіть не думай зашкодити малюку! -на мої очі навернулись сльози, які я навіть не намагалась стримати.

-Ну ну, не треба плакати. -вона підсунула стілець ближче до мене та сіла навпроти, шкірячись. -Ми не вб’ємо тебе. Напевно.

-Чому я тут? -знову запитала я, очікуючи хоч якусь відповідь.

-Тому що носиш дитину Марка. А вона нам не потрібна, правда?

-Це... це Марк тебе найняв? Він сказав позбутись дитини!?

Брови жінки здивовано поповзли до стелі, а потім вона присвиснула.

-Ти або головою добряче вдарилась, або... навіть Марк не бажає цієї дитини. -вона сплеснула в долоні, проганяючи зі свого обличчя здивування. -Даю тобі останній шанс! Ти перетворюєшся на котика, і ми безболісно вб’ємо твою дитинку. Саме так, Медіно? Вирішили, що розумніші за нас??? Вирішили обдурити нас? Ми сказали, шлюб з людиною, а не з ще однією кішкою!

-Про що ти взагалі? -заволала я, намагаючись хоч якось визволитись з цих брудних цепів.

-Ти диви, ще й актриса хороша. Не вдавай дурненьку, кішко ти обдерта, у твоєму становищі це тільки погіршить долю. Твою. Мою. Дитиинкии. -на останньому слові вона зробила особливий акцент, знову починаючи бридко посміхатись.

-Я й справді не розумію, про що ти.

Після цих слів жінка подалась вперед, боляче вдаряючи мене по обличчі. Я навіть не скрикнула, коли відчула у роті металевий присмак крові. Думай, Медіно, думай! Ти повинна вибратись звідси, а не нюні розпускати.

-Ще раз повторюю, якщо ми вб’ємо дитину у цій іпостасі, ти здохнеш! А нам війна з твоїм колом ні до чого, нам же дорожче. Хто ж знав, що за п’ятдесят років вас стане більше ледь не в сотню разів!

-Ти божевільна? -заволала я, що є сили стискаючи коліна.

-Що ж, сама напросилась.

Вона підійняла з підлоги... З ПІДЛОГИ щось схоже на скальпель та щіпці. Ні, вона дійсно божевільна.

-Не чіпай мене! -мій голос зірвався на хрип, жалюгідні стогони з гіркими схлипами виривались з мого горла, але я не збиралась так просто здаватись. Не для того я дитину ховала, щоб її ось так просто вбили. -Пішла геть.

Жінка знову хижо посміхнулась, одним сильним рухом розводячи мої коліна.

-Все ще не передумала?

Я почала голосно кричати, благаючи усі вищі сили, аби хоч хтось почув мене. Хоча б хтось. Благаю.

Раптом двері гаража відчинились, і до нас завітав чоловік, чимось дуже схожий на цю божевільну. Спочатку я намагалась віднайти у його погляді хоч крапельку співчуття та допомоги, але марно.

-Чого ти так довго? -проричав чоловік, підходячи ближче та складаючи руки на грудях.

-Вона відмовляється на чотири лапи ставати. Доведеться покінчити не тільки з байстрюком, а й з цією, -вона окинула мене гидливим поглядом, випльовуючи кожну літеру: -кіішшкооююю.

-Не смій! -заволав чоловік, вмить відтягуючи від мене цю навіжену. Полегшено видихнувши, я почала ще дужче плакати. І за що мені це все? Я просто хочу захистити свою дитину, стати матір’ю та хорошою дружиною. Хіба я так багато прошу? -Ральф попередив, що дівка повинна бути живою. Якщо не повернемо Марку живе тільце, його коло оголосить війну. А нам це не потрібно, так, Даяно?

Ця сама Даяна знову окинула мене прискіпливим поглядом, а потім і взагалі сплюнула під мої ноги.

-Так. Тоді сам займайся з нею, а я Ральфа покличу.

З цими словами жінка швидко покинула гараж, і на її місце сів чоловік, що так вчасно вирішив “навідатись”.

-Ну і чого ти пручаєшся? -набагато спокійніше та доброзичливіше мовив він. Я здригнулась, мов від удару током, почувши його голос.

-Не чіпайте мене! Не смійте вбивати дитину. Вона моя! -я спробувала дотягтись ногами до стільчика та завдати хоч якоїсь шкоди, але ланцюги сильніше вп’ялись у шкіру, завдаючи дикого болю.

-Пробач, але дитину ми вб’ємо. Якщо Марк отримає нащадка, він рознесе нас в пух і прах. -він винувато посміхнувся, погладжуючи сиву борідку. -Ми не завдамо тобі шкоди, просто перетворись на кішку.

-Як я по вашому повинна це зробити? Ви усі геть з глузду з’їхали? Яка ще кішка???

-Ти знущаєшся? -знову запитав чоловік, зіщуливши повіки.

-Знущаєтесь тут ви, просячи неможливого! Романів фентезійних перечитали, чи що? Покидьки!

Він здивовано подивився на мене, трохи подаючись корпусом вперед та спираючи лікті на коліна.

-Може, ці бовдури іншу дівку притягли? Ти дружина Марка? Марка де Арта, так?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше