Глава 26

Марк

Розгублено походжаючи по кабінеті, я тільки те й робив, що з надією дивився на телефон. Не могли вони далеко її забрати, не могли.

Коли телефон задзвенів, я прожогом кинувся до столу.

-Крістіан! Це вони, я тобі точно кажу! -не даючи й слова вставити, почав я. -Потрібно негайно збирати усіх, хоча б для того, аби налякати ловців. А якщо вони завдадуть їй шкоди?

-Заспокойся. -я почув доволі хриплий та втомлений голос друга. Дружину вкрали в мене, а таке відчуття, що все навпаки. -Зараз проблема в іншому. Вони можуть подумати, що Медіна одна з нас і ми їх обдурили.

-Чхати я хотів на їхню думку! Потрібно Медіну знайти, а не бігати та з ними домовлятись.

До мого кабінету зайшов Дарлі, стривожений та сполоханий, мов зайченя.

-Містере де Арт, я знайшов слід, але потрібна машина.

Без роздумів я жбурнув йому ключі, киваючи. Якщо це допоможе, нехай працює.

-Хлопців з собою візьми.

Чоловік досить швидко пішов, а я повернувся до Крістіана.

-Що робити, га? Скажи, що мені робити! -здавалось, що через безвихідь я з розуму сходжу. Тут кожна хвилина дорога, а я розгулюю по кабінеті.

-Я зв’яжусь з Ральфом, усе йому поясню.

-А якщо не повірять?

По вухах вдарила напружена тиша. Звичайно, я знав, що буде тоді — війна. До останнього.

-Я виконав кожну їхню умову! -не на жарт розлютившись, проричав. -Я одружився на людині, терпів це неподобство два роки, та я навіть дозволив їм у мій бізнес влізти, лише б не чіпали наше коло. А вони? Крістіан, давай вб’ємо їх, га?

Зараз я нагадував маленького хлопчика, у якого забрали іграшку. Я старанно намагався заспокоїтись, повторюючи про себе, як мантру: “Холодний розум — міцна сила.”

-Якщо вони нас не вб’ють швидше. -тут Крістіан був повністю правий. Ловців більше за нас, хоч вони й слабші. -Я передзвоню згодом.

Коли чоловік перервав нашу розмову, я дістав з кишені телефон Медіни.

-Люба, привіт! -відразу ж заволала Зоряна. Ох, як же мене бісить ця її подруга. Моя б воля, я їй не тільки лице б пошкрябав. -Як ти? Дитинка як?

-Це не Медіна.

Почувши мій голос, дівчина тихо скрикнула.

-Чого тобі, безмозковий монстр!? -не менш “привітно” привіталась Зоря.

-Послухай уважно, від твоїх дій залежатиме життя Медіни та її дитини! Ти почула мене?

-Чого ти причепився до неї? Навіть не думай зашкодити їй, інакше я тобі особисто голову знесу. -в іншої ситуації я б почав з нею сперечатись, але зараз таке налаштування було мені тільки на руку.

-Приїжджай до офісу. І Тіма захопи. Треба ваша допомога.

-Яка ще? -щиро здивувалась дівчина.

-У Тіма зв’язки у поліції, от саме тому він мені й треба. А ти... ти її подруга, повинна хоч якось допомогти.

-З чим? -впевненості неначе й не було. Я відчув, як сильно вона напружилась. Мені навіть здалось, що я відчуваю її емоції через екран.

-Медіну викрали.

Не менше хвилини я слухав лайку з уст прекрасної дами, а потім те, що вона зі мною зробить. Вирішивши не витрачати на це час, я завершив нашу розмову.

Коли сонний Тім та перелякана Зоряна з’явились в офісі, почався справжній хаос. Дівчина, мов справжня подруга моєї дружини, почала трощити усе, що криво стояло. А Тім наполегливо виганяв усіх на нижні поверхи.

-Марк, я тобі й так скажу, -почав цей самовпевнений придурок. -що це нічим не допоможе. Треба їхати по слідам, тут ти нічого не знайдеш! У вас камери вимкнули, на інших навіть лиця того типа не видно.

-І що ти мені пропонуєш? -ледь стримавшись, аби не вхопитись за горлянку Тіма, проричав. -Скласти руки й сидіти, доки все зробить поліція? Та нічого вони не зроблять, побачиш!

-Заспокойся, придурок. -Зоряна знову тріснула статуеткою по підлозі.

-Годі усе трощити! А ти, -я тицьнув у бік Тіма. -смикай там за свої ниточки, роби хоч щось! Але знайди її.

Чоловік, мов справжній підкаблучник, спочатку кинув погляд на Зоряну, і тільки після кивка дівчини дістав з кишені телефон.

До мого кабінету, мов ошпарений, забіг Крістіан. Його очі миготіли неприродним вогнем, а страх змінився полегшенням.

-Що ти тут робиш?

Мов не в собі, він почав обмацувати мої руки і ноги.

-Слава вищим! Ти живий.

-А повинен був здохнути? -встрягла у розмову Зоряна. Не була б вона подругою Медіни, я б її вбив вже.

-Що з твоєю машиною? Де вона? -проігнорувавши дівчину, запитав Крістіан. Я все ще нічого не розумів, здивовано дивлячись на нього.

-Дарлі сказав, що йому треба машина. Ось я і... а що таке?

-Дзвонив Ральфові, і знаєш що? -я похитав головою, запитально дивлячись на нього. -Дівко, вийди.

Схоже те, як нашорошила вушка Зоряна, помітив не тільки я. Фиркнувши, вона покинула мій кабінет, не забувши перед цим знести вішак. Шмаркачка.

-Він сказав, що твоя машина давно в канаві, і тіло твоє також знайшли. Стільки журналістів на місці подій, ууу! Відкрий інтернет, там пишуть, що тіло підтвердила дружина і все таке. Але це жовта преса, тут нічого такого немає. А от Дарлі шкода.

Лють охопила мене. Мало того, що дружину вкрали, так ще й мене вбити хотіли! Через них постраждала людина. З яких пір ловці шкодять людям?

-Я думаю, на наш суд ми зможемо винести достатньо фактів, аби ловців покарали. -продовжив Крістіан. -Їм завжди все з рук сходило, але тепер цього допустити не можна.

-Як думаєш, де вони можуть бути? -запитально глянувши на друга, я сів в одне з крісел. Сил стояти майже не залишилось. Здавалось, що я не тільки з розуму сходжу, а й кожної секунди втрачаю купу сил.

-Ну, а мені звідки знати? Ральф хитрий, він ніколи не сидить на поверхні. Іноді любить ховатись під самим носом.

Який же я дурний. Чорт, який же я дурний!

Мою голову охопила шалена ідея. Точніше, здогад, але це вже щось!

-Я знаю де вони! -скочивши з крісла, я захопив свій телефон та кинувся на вихід. -Твоя машина тут?