Мій бос - кіт 2

Глава 34

Медіна

Після усього, що розповів Марк, мені стало не на жарт погано. Чи то від хвилювання, чи то від злості, що витала в мені.

Рейчел дбайливо кружляла навколо мене, поячи всякими заспокійливими відварами. Важко. Дуже важко проходить вагітність. Таке відчуття, що з кожним днем у тебе енергії усе менше й менше. Я вже не можу бути такою повороткою та й спати на животі теж.

Коли Рейчел вийшла, Марк відразу ж сів біля мене на краєчок ліжка.

-Пробач, не варто було тебе хвилювати. -він ніжно взяв мою долоню у свою та поцілував зап’ястя.

-Все добре, не я перша, не я остання народжувати буду. Зі мною й справді усе добре! -я посміхнулась, зустрівшись з його недовірливим поглядом.

-Я б міг зв’язатись з лікарями і...

-Марк! -перебила його я. -Я хочу, аби під час пологів Розалі була поруч. І щоб дбала про мене теж вона.

Мій чоловік насупився, згадуючи про молоденьку дівчину, якій я завдячую життям власної дитини.

-Чому саме вона?

-Я довіряю їй. -Марк кивнув, збираючись встати, але я швидко перехопила його передпліччя. -Що робити з ловцями?

Його погляд казав мені набагато більше, ніж він сам.  Марк дуже старається, можливо, два роки назад я і правда була всього лише умовою, але не зараз

Він стенув плечима, опускаючи погляд.

-Нам треба багато сплесків емоцій, аби стати сильнішими. І емоції обов’язково повинні бути негативними.

-А якщо відвідати якийсь концерт і сховати ненадовго винуватця цього зборища? -боязко запропонувала я, на що Марк лише засміявся.

-Медіно, чотири тисячі котів на концерт!? Серйозно?

-Не смійся! Я ж лише запропонувала. -стукнувши чоловіка по плечу, я підвелась та поставила подушку під спину. -Скільки у нас часу?

-У нас? -його брови стрімко поповзли догори. -У мене, Медіно, у мене. Тебе в це вплутувати я не збираюсь.

-Але й самого я тебе не відпущу!
-Ти вагітна!

-А ти легковажний! Якщо з тобою щось станеться, що мені робити? Га? -на очі почали навертатись сльози, але я почала швидко кліпати. Не варто засмучувати його ще більше. -Так скільки у НАС часу?

-За сьогодні вони вже по тихому прибрали сотню. Якщо я надалі так продовжуватиметься... три дні. Максимум чотири.

Я закусила губу, думаючи, як би це виграти час та хоч трохи врятувати ситуацію.

-Вбий Ральфа. -несподівано й для себе самої запропонувала я, на що Марк лише посміхнувся.

-Тоді нас прибере суд. Не можна. Ловцям не можна чіпати Крістіана, а нам Ральфа.

Я зітхнула, продовжуючи думати. Вже через якусь хвильку в мою голову прийшла ще одна божевільна ідея.

-Марк! -вигукнула, зручніше влаштовуючись на ліжку. -Через тиждень ювілей фірми. Десять років — це вже цифра. Ми можемо виграти час!

Марк звів брови, підсовуючись ближче. Поки що він взагалі нічого не розумів, та й часу аби почекати теж не було.

-Припини кликати стриманих партнерів та їх дружин! Краще запроси усіх охочих, а їх буде ой як багато. Орендуємо на добу величезний ресторан, кожних дві години будемо впускати по п’ятсот членів кола та по тисячі охочих. А там вже придумаємо, як вивести людей на емоції.

Марк зітхнув, досі вагаючись.

-Втягувати у це людей... не знаю, Медіно.

-Та що ти не знаєш? Ми нічого такого поганого не зробимо, головне журналістів не впускати.

-Як ти це собі уявляєш? “Марк де Арт на ювілей запросив усіх охочих” або “Чому партнери Марка де Арта не були присутніми?” Це ж ганебно.

-Що саме? Твоя гордість через яку ви програєте ловцям чи простий люд на твоєму святі? Ми теж не боги, Марк.

-Ми не будемо цього робити! -категорично заперечив, встаючи з ліжка. -Завтра вранці я познайомлю тебе з деякими членами кола, повідомимо про дитину.

Зітнувши, я сповзла головою на подушку та заплющила очі.

-Тоді я спати!
-Я повернусь через декілька годин, треба трохи попрацювати. -я відчула на щоці ніжний дотик його губ, а потім чоловік вимкнув світло та тихо зачинив двері. Я й справді не знаю, як допомогти йому, його друзям, Крістіану...

З важкими думками я ледь поринула у сон. Прокинулась лише тоді, коли почула внизу жахливий гуркіт. На коротку мить я заклякла, але потім скочила з дивану і почала тихо спускатись вниз.

-Якого біса? -прошипів Марк у трубку, ходячи по вітальні. -Ви повинні її знайти, ясно?

-Марк? -обережно озвалась, ступаючи голими пальчиками на холодну підлогу.

Побачивши мене, він жбурнув телефон на диван та підійшов ближче, обіймаючи.

-Я тебе розбудив? -в його очах плескалось співчуття та ніжність, через що я посміхнулась.

-Щось сталось?

-Ні, нічого такого. -Марк заправив пасмо мого волосся за вухо, а потім ніжно торкнувся губами до моїх губ. Це навіть на поцілунок не було схоже, та й він відійшов так швидко, що я подумала, ніби це мені наснилось.

-Марк! Щось сталось, але ти не говориш.

Чоловік підійняв телефон, уважно щось там вишукуючи.

-Ти чуєш мене?

-Кохана, краще йди спати.

Я фиркнула, підійшла ближче та вирвала телефон з його рук. На секунду Марк нахмурився, а потім точно так само нахабно забрав свій телефон, стиснувши моє зап’ястя.

-Не роби так більше. -від його ніжності й сліду не залишилось, за що мені жахливо хотілось його вдарити. А потім розревітись.

-Покидьок. -виплюнула я, швидко біжучи до сходинок та тримаючи однією рукою живіт. Підійматись по сходам ставало дедалі важче, адже живіт завжди зустрічався з колінами. А що буде, коли живіт буде гігантських розмірів?

Гепнувши дверима спальні, я ввімкнула світло та подивилась на годинник. Третя ночі! І чого йому не спиться?

Ну, звичайно, завтра вхідний, може собі дозволити.
Минуло пів години, а я продовжувала сидіти на ліжку та дивитись у вікно. І чого я так розлютилась?Напевно, через те, що Марк знову починає закриватись. Від мене. Хіба це не жахливо? Хіба не можна відразу відповісти на моє запитання?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше