Глава 6

-А я й кажу, -міцно притискаючи до щоки келих з вином, продовжила Зоряна. -що такий як він, ніколи не буде моїм чоловіком!

-Правильно! -підтримала, розчервоніла від алкоголю, я. -Хто він такий, щоб тобі рамки ставити? Мій ось, теж, через кота сварку закотив.

-Кота? -Зорька почала сміятись, після чого осушила келих залпом. -І чому нам з чоловіками не щастить?

-Краще давай вип’ємо. -я добре розуміла, що відбувається, але нормально говорити зовсім не могла. Подружка була не в кращому стані.

-А давай. -мов справжня “леді” Зоря потягнулась за пляшкою, поповнюючи наші чарки. -Піднімемо ці келихи за те, аби мій Тім та твій Кевін розуму набрались.

-А якщо ні, то ми інших знайдемо. -доповнила тост я. Випивши ще по одному келиху, ми голосно засміялись.

-Чому ти Кевіну дозволила вночі працювати? -моя подруга, мов тюлень, вляглась на краєчок стола, доки я тягнулась за тюлькою.

Вино і копчена риба прекрасно поєднуються. Звичайно, з самого початку все почалось з цукерок та торту, але ж солодким не наситишся.

-Хай працює. Уже не важливо де, ким і коли, головне, що роботу має.

Коли я повернула голову до дверей, побачила на порозі Каспера.

-О, котусик. -мої губи розплились у посмішці. Те, як він сюди потрапив, я з’ясую завтра, а зараз я просто познайомлю його з Зорькою. -Каспере, ти де так довго пропадав?

Я встала з-за столу, випадково зашпорхуючись за пусту пляшку.

Кіт продовжував дивитись на мене своїми страшними, жовтими очима, навіть не кліпаючи.

-Ходи сюди, коте. Чуєш? -вирішивши взяти усе в свої руки, я підійняла кота. Цього разу він не став спокійно сидіти у мене на руках, випускаючи кігті. -Зоряно, знайомся, мій Каспер. Каспере, це моя найкраща подружка.

-Забери це від мене. Ти ж знаєш, що я не терплю чорних котів. -Зоря почала крутити обличчям, відштовхуючи як мене, так і мого улюбленця.

-От дурепа. Це ж всього кіт.

-У нього аура дурна.

Я цокнула язиком, закочуючи очі та ставлячи Каспера на лапи.

-Це усе твої забобони.

Я взяла з тарілки одну рибину й кинула на підлогу. Декілька секунд Каспер дивився на тюльку, після чого перевів свій похмурий погляд на мене.

-Не будеш? -здивовано пискнула Зоря. -Та ти вже мені не подобаєшся, Каспере.

-Він просто не голодний. -я почала захищати кота перед подругою, але сама розуміла, що він ще жодного разу не їв. При мені так точно.

-Викинь його. -Зоря потягла Каспера за хвоста, намагаючись викинути з кухні, на що кіт невдоволено зашипів.

-Зоряно, не потрібно! Не чіпай його, я сама. -я швидко підбігла до подруги, видираючи свого котусика. Варто було їй підійняти обличчя, як я побачила на щоці три довгих лінії.

-Що він зробив? -переляканим голосом запитала Зоря, вилазячи з -під столу.

-Н... нічого. -через побачене я миттю тверезою стала.

-Краще налий вина, а я Каспера до кімнати занесу. -Кров у моїх жилах охолонула. Як таке могло статись? Я ж наче увесь час поруч була.

Швидко забігши у спальню, я обережно поставила Каспера на ліжко.

-Була б Зорька тверезою, вона б з тебе шкуру спустила. -посміхнувшись, я погладила чимось невдоволеного, похмурого кота. Злиться? Чому?

Зачинивши двері до кімнати, я пішла до Зоряни.

***

Будильник настирливо вривався у мій сон. Ех, а все так чудово починалось...

-Медіно, виткмни. -щось пробурмотіло тіло що лежало поруч. Я не відразу впізнала світлу чуприну Зорьки, і не відразу згадала, що саме ми творили цієї ночі. Коробки від цукерок та пляшки з -під вина валялись на підлозі нашої з Кевіном спальні. Ой, як добре, що він на роботі.

-Що? -перепитала у подруги, ледь приходячи до тями. Голова нестерпно боліла, а шлунок незадоволено бурчав. Ох, і не легко йому зі мною.

-Вимкни! -повторила Зорька набагато голосніше та обурливіше. Я потяглась рукою до тумби, на якій лежав телефон.

Як би добре, після веселої п’янки, у ліжку лежати не було, треба вставати. Я ж тепер працюю. Та й зайвий раз боса злити не хочу.

Зовсім не радісно підійнявшись з теплого ліжка, я почала обминати пляшки та коробки. Це більше нагадувало гру у мінне поле, але прибирати зовсім не було часу.

Перше, що я вирішила зробити -це прийняти душ, добряче почистити зуби декілька разів, аби ненароком вікна в офісі не запотіли, та нагодувати Каспера разом з Зоряною. Все, більше так пити перед робочим днем не буду. (І кому я заливаю?)

Знову прополоскавши ротову порожнину лістерином, я вийшла з ванної кімнати.

-Чому ж так погано, га? -на зустріч мені вийшла синя Зорька, тримаючись за голову. На її щоці красувались три досить помітних лінії. Сподіваюсь, вона не побачить. Ну або просто не буду дивитись у дзеркало з місяць.

-Ходімо на кухню, моє нещастя синє.

-І чому це я синя? Ти ось, взагалі, фіолетова.

-Це у мене пігментація шкіри така. -почала виправдовуватись я, вмикаючи чайник.

-Ага, як тільки вип’єш.

-Мені через... -я ввімкнула екран телефону, дивлячись на час. -сорок шість хвилин на роботі бути треба. А скоро й Кевін дома буде. Як побачить цю атомну війну, боюсь, наступного разу надворі пити будемо.

-Тоді ти роби чай та збирайся, а я у кімнаті приберу.

Більше нічого не кажучи, Зорька пішла до кімнати.

Те, що пили ми на кухні, а безлад був у спальні -досі залишалось для мене загадкою, але яка різниця, якщо прибрати однаково треба?!

Я швидко зробила гарячі бутерброди з ковбасою та сиром та поставила біля них дві кружки з чаєм.

-Аааа! -з кімнати долинув писк Зорі, що не на жарт злякало мене. Вирішивши не витрачати час на безглузде милування сніданком, я побігла до подруги. Зорька сиділа навпроти дзеркала, злякано дивившись на розпухлу щоку.

-Що сталось? -ага, що сталось. Та я вже знаю у чому причина! Каспер... до речі, де він, чорт візьми, ходить? І як може завжди так таємничо з’являтись та зникати?