Мій бос - кіт

Глава 14

На якусь коротку мить мені здалось, що це почулось. Але ж ні. Він виглядав цілком серйозним, інколи кидаючи на мої губи пильний погляд.

Швидко вставши, я стиснула руки в кулачки.

-Нам вже пора. Ані Ви, ані я, не можемо мислити тверезо.

Більше нічого не кажучи, я швидко попрямувала на вихід. Жах! І як він тільки міг мені таке запропонувати? Взагалі дурний, чи що? Спочатку кричить, потім цілувати змушує?! Ага, зараз. Нехай Ості так легко йому здається.

Коли я, нарешті, пробилась через натовп тіл, я зупинилась на вулиці. Прохолодне повітря заспокоювало, адже після усіх емоцій, що я відчула за декілька секунд, моє тіло пашіло.

Спочатку я навіть думала погодитись та поцілувати його. Сама ж хочу цього. Але потім, коли на його устах з’явилась ледь помітна усмішка, реальність розбила увесь вигаданий мною світ. Подобаюсь, поцілувати хоче... ТЬХУ!

-Медіно! -я почула за своєю спиною голос містера де Арта, який супроводжувався квапливими кроками. -Медіно, пробач.

Чоловік став навпроти мене, важко дихаючи. І за що він вибачається?

-Вам немає за що просити вибачення. Краще відвезіть мене додому, я хочу відпочити.

-Гаразд, в дорозі поговоримо. -чоловік пішов до машини, відчиняючи мені дверцята. Навіть не знаю, чого я зараз хочу більше -втекти від боса чи якнайшвидше потрапити додому.

Спокійнісінько сівши в машину, я пристигнула пасок безпеки та заплющила очі. Нехай думає, що сплю. Може, хоч тоді не буде дурні питання ставити.

Їхали ми досить повільно. Навіть дивно. Минулого разу, за флешкою, містер де Арт гнався, мов скажений. А зараз їде собі 85 км за годину і в вус не дує.

-Медіно... -трохи повернувши голову у мій бік, прошепотів бос. -Я знаю, що ти не спиш.

-Так, але усе в процесі. -невдоволено пробурмотіла я. У доказ навіть тулубом трохи посунулась до вікна.

-Пробач, що сказав таке. Я просто хотів перевірити тебе.

-Навіщо мене перевіряти? Що Вам це дасть?

-Я намагаюсь зрозуміти тебе. Твої вчинки.

Я фиркнула, ще більше відвертаючись.

-Не злись.

-Я й не злюсь.

Після довгої паузи, містер де Ар повідомив:

-Завтра у мене важливі переговори. Будь ласкава, не вривайся у мій кабінет і не трощи нічого.

-Що за переговори? -у вікні пропливали жовті ліхтарики, що освітлювали вулиці. Чим більше я спостерігала за ними, тим більше мене нудило. Ой, мамцю, як не вчасно.

-Дехто з партнерів. На рахунок плану будівлі. Є головні стінки, залишилось лише компактно побудувати все інше. Проект не важкий, але важливий.

-Тоді я завтра взагалі на роботу не прийду.

-Прийдеш. Після дванадцятої ми їдемо будувати будинок за твоїм планом.

На мить я ошелешено відкрила рота, не вірячи своїм вухам. Прудко повернувшись до містера де Арта, я ледь не пропищала:

-Тобто як це? Я буду контролювати процес?!!

-Так. -він зашкірився, але все ж не наважився перевести на мене погляд.

-Ви зараз серйозно?

-Цілком. Ти створила декілька днів тому чудовий план. Клієнту сподобалось. Тому я й гадаю, що буде краще, якщо ти сама контролюватимеш будівлю цього дому.

-З чого така ласка?

Звичайно, я була рада, що нарешті хоч щось побудують за моїм планом, але все ж від містера де Арта я такого не очікувала.

-Одна з твоїх мрій. Стати відомим архітектором. Починаємо втілювати твої мрії у реальність.

-Містере де Арт. Ви мене лякаєте.

Чоловік багатозначно подивився на мене, перемикаючи швидкість.

-Інша б подякувала.

-Я, звичайно, вдячна. Але ж це дивно! З чого б це ВАМ допомагати мені.

-З доброти душевної.

Я цокнула язиком, опускаючи спину на м’яке сидіння.

-Ви хочете мене задобрити. Тому що Вам щось потрібно. Містере де Арт, запитайте прямо. Я віддам Вам ту річ. Що Вам від мене потрібно?

-Медіно, прошу. Не відкривай цю тему. Ніколи.

-Я ж все одно дізнаюсь.

-Дізнаєшся. Але не від мене.

Містер де Арт завернув у мій провулок, а згодом зупинився біля під’їзду.

-Мама рідна! Це що, Кевін? -гидливо подивившись у бік мого колишнього хлопця, я зітхнула.

-Будь тут, я розберусь. -містер де Арт хотів було вийти з машини, але я прудко вчепилась у його руку, благально спопеляючи поглядом.

-Не треба.

-Чому? Він же не відчепиться від тебе.

-І що? Я не хочу Вас у це вплутувати. Ви всього лише мій бос.

На мить містер де Арт оторопів, але потім розуміючи, кивнув.

-Дійсно. Я всього лише вій бос.

-Я краще піду.

Узявши до рук сумку, я вийшла. Світло фар машини добре освітлювало Кевіна.

-Медіно?! -він перевів погляд з мене на авто, і навпаки.

-Що ти тут робиш?

-Тебе чекаю.

-Навіщо?

Містер де Арт, дурень, неначе навмисно створює мені проблеми. Невже так цікаво спостерігати за сімейними сварками? Він не поспішав від’їжджати, але й через тоновані вікна я не могла й силуета його побачити.

-Я хотів попросити вибачення.

-Як мій хлопець чи як стриптизер?

Кевін ледь чутно видихнув. Його голос тремтів, а очі благально дивились на мене. Ні, ні і ще раз ні. Не пробачу. Я ж не така дурна. Напевно.

-Це твій хлопець? -він легенько кивнув головою у бік машини.

-А яке тобі діло? -дійсно ж. Яке діло тому, хто зрадив мене? Він взагалі не повинен тут бути. Якби це я зрадила Кевіну, мені було б соромно прийти навіть вибачення просити. Але Кевін і сором це різні речі.

-Медіно, прошу. Ти вбиваєш мене своєю впертістю.

Хах, так це я його впертістю вбиваю? А те, що він зрадою мене вбив -не має ніякого значення. Я правильно розумію?

Ох, Кевіне, біжи...

-Хто ти взагалі такий, щоб приходити й просити вибачення? Ти зрадник! Ти не гідний і волосинки моєї. Зрозуміло?

-Значить, я не гідний тебе. А багатенькі татусі гідні. Так? -він кивнув головою у бік машини, ховаючи руки у кишенях спортивного костюму.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше