Глава 23

Я ледь притягла свої бідні ніженьки до квартири, адже після робочого дня з босом, усі мої бажання відпадали, поступаючись відпочинку. По ідеї, Зоряна повинна була чекати на мене.

-Зорька! -хрипло та стомлено гукнула подругу, після чого почула якийсь метушливий гуркіт на кухні.

-Зачекай. -трохи гучніше, ніж я, крикнула подруга. Я недбало зняла туфлі та пішла до спальні, дістаючи з шафи м’яку, рожеву піжаму. Вона була на декілька розмірів більша, адже за це літо я добряче схудла. Купувати нову не хотіла, адже вважаю, що це зайва трата грошей.

Коли я стояла посеред кімнати в одній спідній білизні, зайшла Зорька.

-Я приготувала тобі смачну вечерю! -шкірячись на всі тридцять два зуба, дівчина плигнула на ліжко.

-Дякую. Кота погодувала? -я натягнула на себе штані та светр піжами, сідаючи за туалетний столик та змиваючи косметику.

-Ні. Його не було. Як ти й просила, я відчинила вікна. Його. Не. Було. -сердито пояснила Зорька. Вона ніколи не любила котів, особливо чорних. Ще й з Каспером в перший день знайомства спільну мову не знайшла.

-Може з ним щось сталось? -з нотками тривоги запитала у подруги, дивлячись на її відображення у дзеркалі.

-Ой, та що з ним могло статись? Краще скажи, -вона вляглась на ліжко, підпираючи щоки руками. -чому тебе так довго не було? Ще й після “роботи” так пізно повернулась.

-Ну, сьогодні я дійсно працювала. А вчора... ну, ми поцілувались.

-Іііі...? -нетерпляче протягнула Зоря. Я різко повернулась до неї, суплячи брови.

-Ііі все! Більше нічого не було.

Фиркнувши, дівчина підійнялась з ліжка, прямуючи до дверей.

-Я й не думала, що ти така дурна. Ходімо, за вечерею розповіси усе більш докладно.

Я зітхнула, мимоволі посміхаючись.

***

Вечеря була дійсно смачна. Звичайно, Зорька приготувала лише салат, а все інше замовила. Але й за це я була їй безмежно вдячна.

Добряче наситившись їжею, я прийнялась усе розповідати подрузі за пляшкою винця.

Розповіла не тільки про розбиту машину з нашим поцілунком, а й про його дім, мої ревнощі до Рейчел, про новий костюм та туфлі. Про те, навіщо я містеру де Арту -мовчала. Все ж це була не моя таємниця, і я не маю права хоч комусь про це розповісти.

Зоряна слухала мене з відкритим ротом, іноді коментуючи, щось на кшталт “Ваууу... ого! А він що? А ти що? Нічого собі.”

-Медіно, греби! -вигукнула дівчина, наливаючи у наші келихи вина.

-Тобто? -звичайно, я розуміла, до чого вона веде. Але ж не можу я прямо сказати: “Гребу, а він от ні.”

-Тобто таких чоловіків втрачати не можна. Багатий, холостий, немає дітей, у шлюбі теж не був! Та це ж мрія, а не чоловік.

-У нас різниця у віці - шість років.

Зорька цокнула язиком, смішно морщачи носик.

-Кажи Богу спасибі, що не двадцять. У батька не годиться -значить згодиться.

-Ти нестерпна, Зоряно. -я засміялась, відкладаючи вино. Зоря завжди ганялась забагатими чоловіками, навіть за одруженими. Але тим не менш вона завжди була гордою та цінувала свою честь. Ніхто з чоловіків не смів її принижувати, саме за це я й люблю її.

-Може погадаємо? -дівчина хитро зіщулила повіки, підсовуючись ближче. -Я карти на всякий випадок взяла.

-Ок. На що? -спокійно запитала, знаючи, що Зорька у цьому профі. Її бабуся гадала, її мама гадала, тепер і вона гадає. Це у них сімейне. До речі, її бабусю я й досі боюсь. Адже щоб не казала ця стара, усе збувалось. Мені навіть здалось, що вона чорнорота, а не звичайна ворожка.

-На кохання звісно ж.

Я фиркнула, схиляючи голову.

-Там все просто. Буду жити з Каспером до самої смерті.

-Можливо... Але все ж, давай?

Зітхнувши, я кивнула. Зорька весело запищала, підхоплюючи пляшку з вином та свій келих. Я пішла її прикладу, плентаючись до спальні.

Зоря вже дістала карти таро, сідаючи на диван. Навіть не ставлячи келих з вином на стіл, я залізла на ліжко та сіла у позі лотоса біля подруги.

-І так. На що гадаємо? -тасуючи, запитала Зоря.

-На успіх у роботі.

Дівчина скривилась, неначе її дійсно знудило, ховаючи карти за спиною.

-О сили вищі! Дайте розуму вашій дитині -Медіні! -вона підійняла голову до стелі, роблячи вигляд, що молиться. Я не змогла не те що посмішку, а й регіт стримати. -Адже їй вже двадцять один рік, а вона досі про кар’єру думає. Люба моя, -тепер Зорька зверталась до мене. -шлях до кар’єри лежить через ліжко, якщо власними силами не вдається зрушити гори. А гадати ми будемо на кохання. Зрозуміла?

-Зрозуміла, зрозуміла. -відмахнулась я, аби якнайшвидше припинити суперечки з Зорькою.

-І так, тягни колоду на себе. -я обережно здвинула половину колоди, як і сказала подруга. -Тепер вибери шість карт. -у її долонях розтяглась колода карт, тому я легко змогла обрати карти, які неначе дивились на мене. -А тепер... влаштовуйся по зручніше.

Я й дійсно почала крутитись на ліжку, аби не відчувати дискомфорт. Гадання завжди бентежило мене. Адже дійсно боялась почути щось погане, і воно здійсниться.

Зоря повернула одну з вибраних мною карт сорочкою донизу.

-Не заздрю тобі, мила. -на карті було зображено чи то чоловіка, чи то кота, у руках якого був довгий меч. Я підсунулась ближче, всіляко віднаходячи сенс у цій картинці. -Твій майбутній суджений дуже норовливий. Доведеться спітніти,аби приборкати цього звіра.

Зоряна знову перевернула одну з карт, і на її обличчі з’явилась посмішка, що не могло не радувати.

-О, він кохає тебе.

-Як він може кохати мене, якщо ми навіть не знайомі?

-Це ти так думаєш! -цокнувши язиком, різко відповіла подруга. -Може, ти просто увагу на нього не звертаєш. І так, третя карта -означає гармонію. У вас в сім’ї буде достаток, любов, взаєморозуміння... може, це твій бос?

Я почала реготати, відмахуючись рукою.

-Повір, з містером де Арто мені гармонії не бачити. Він надто запальний, а я язик за зубами не тримаю.