Мій бос - кіт

Глава 29

З години дві так точно я розмовляла з Шахірою. Вона, виявляється,дуже мила та чесна жінка. За ці години я розповіла ледь не все про себе, а натомість дізналась трохи про її сім’ю. Виявляється, Шахірі тридцять п’ять років і вона має сина, якому двадцять один (мій одноліток). Вона родила в чотирнадцять, що лякало мене. Навіть дуже. Сина звати Азамат і зараз він на роботі, але все ще живе разом з батьками. Також у неї є донечка, якій п’ятнадцять. Зараз вона у школі, тому з’явиться лише на передодні вечері. Дівчинку звати Зайнаб, і вона все ще не заміжня. Сім’я Шахіри дуже відрізнялась від інших арабських сімей. Її діти живуть так, як самі хочуть, а не за дурними правилами.

-Крістіан мій другий чоловік. -продовжила Шахіра. Навіть не знаю, чим заслужила такі одкровення, адже вона вперше бачила мене. -Тому Азамат не його рідний син. Мій перший чоловік бив мене, як тільки я родила синочка -втекла до Італії. Тут і познайомилась з Крістіаном, вийшла за нього. Азамата він любить як рідного, і ніколи не виділяв Зайнаб.

-А як так сталось, що у вас будинок у марокканському стилі? -поцікавилась я, закидуючи до рота ще один шматочок лукума.

-Це все Крістіан. Я дуже сумувала за своїми звичаями та інтер’єром. Тому, після весілля ми переїхали сюди. Я була на сьомому небі від щастя, побачивши, на що він готовий заради мене. Дітям я не нав’язую звичаї своїх предків, наприклад, Азамат поважає наші традиції, але не всі супроводжує. Заміж він не збирається, хоча давно пора. А моя люба донечка обожнює наш одяг, але не носить шаллу. Шалла -це хустка, якою ми закриваємо волосся. Їй вже є п’ятнадцять, і вона повинна її носити. Та Крістіан не наполягає, та й я не проти.

Я мимоволі посміхнулась, дивуючись їхній історії кохання. Це ж треба... в минулому житті Шахіра точно врятувала не одну галактику, заслуживши таке кохання.

-Я дуже рада, що у Вас є справжнє кохання. Сподіваюсь, разом з Крістіаном Ви проживете довге та щасливе життя.

-Амінь, люба. -посміхнувшись, відповіла Шахіра. -Там Марк попросив мене підготувати для тебе одяг. Звичайно, він попередив, та й я сама знала, що ти не носиш такий одяг, як я. Тому сьогодні привезли щось у твоєму стилі. Не бажаєш глянути?

-О, я дуже Вам вдячна. Було б не погано.

Шахіра кивнула, встаючи з крісла, я ж пішла її прикладу.

Ми підійнялись на другий поверх будинку, у якому замість дверей,були арки, прикриті портьєрами.

На диво, тут були й двері, але вони були напівкруглі. Одні з таких і відчинила Шахіра.

-Це твоя спальця разом з Марком. Ми ще вранці підготували її.

Це була досить простора кімната, низьке ліжко (трохи нижче моїх колін) та софа поруч. Також у кімнаті було багато різнокольорових килимів з візерунками, а стеля мозаїчно прикрашена склом. Прямо від мене була ще одна арка, куди й пішла Шахіра, відсовуючи цупкі портьєри.

Коли я зайшла туди, побачила низький, довгий диван. Це, скоріше,були пуфики зі спинкою, ніж диван, та все ж. Як би я не захоплювалась їх будинком, та меблі були дійсно не зручними. Не звикла я сидіти на подушках.

Тут було безліч аркоподібних вікон не скла, через що кімнатка була не тільки світлою, а й мала особливе повітря.

Крім дивану я побачила довгу стійку з речами та вішаками, на яких красувався звичний для мене одяг.

-Можеш поглянути. -помітивши мій погляд, сказала Шахіра. -Ванна кімната відразу ж навпроти цієї.

-Дякую!

 

***

Я вже встигла прийняти ванну (душової кабінки, принаймні, я не побачила) та одягнути легку сукню синього кольору трохи вище коліна.

Я вже думала, що скоро нудьгувати почну, але в мою кімнату постукали. Прочинивши двері, я побачила дівчинку. Вона була одягнена у синій кандур та абай, вишитий блакитними нитками. Її світле волосся хвилями розпадалось по плечам, а на лобі висіла маленька тика для волосся.

-Привіт! -привіталась дівчинка, посміхаючись.

-Привіт. -вигукнула я, не стримуючи посмішки перед такою кароокою красунею. Карі очі та світле волосся не залишалось не поміченим. Можу лише уявити, що ця принцеса робить з італійськими хлопчиками. -Ти напевно, Зайнаб. А я Медіна.

-Рада знайомству, красунечко.

Від цих слів я ледь щелепу не загубила. Така маленька, а така кмітлива. Хоча, якби я не знала, що їй п’ятнадцять, з легкістю б сказала, що дівчині років 17-18.

-Зайдеш? -запропонувала я, відходячи від дверей.

-З радістю.

Дівчинка безцеремонно зайшла до кімнати та ледь не з розбіжки стрибнула на диван. Ох, відразу видно, що батьки її дуже люблять.

-Значить, ти та сама Медіна, що вкрала мого нареченого у мене з -під носа. -хитро примружившись, чи то запитала, чи то утвердила Зайнаб.

Приголомшено підійшовши до ліжка та сівши на самий край, я декілька разів кліпнула.

-Не зрозуміла.

-Я на рахунок Марка! -трохи ображено сказала дівчинка, підгинаючи ніжки.

-Що ж, не знала, що ти на нього око перша поклала. Якби знала, ні за що б не зв’язалась з цим чоловіком! -жартома відповіла я, на що Зайнаб лише весело засміялась дзвінким голоском.

-Не переймайся. Усе вже в минулому. Коли мені було десять, я сказала, що вийду лише за Марка. Але я виросла і передумала.

-Правильно! Тобі б з ним не солодко було.

-Розкажи мені щось про себе. -досить швидко переводячи набридлу тему, сказала Зайнаб, при цьому підпираючи щічки долонями та лягаючи животом на ліжко.

-Ну, мені двадцять один рік, я працюю в компанії Марка. Маю кота.

-Кота? -трохи здивовано та захоплено водночас, поцікавилась дівчина. -Мені не дозволяють завести кота. Спочатку хотіла я і брат, тепер тільки я. Ну, мама не проти, а ось тато...

-Виростеш, і заведеш.

-Я вже виросла! -обурилась Зайнаб, але знову ж таки надто швидко змінила тему, через що я навіть відповісти не встигла. -Давай я тебе одягну у наш одяг! Точніше, у мамин. Ні, мамин буде великий на тебе, а ось мій якраз!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше