Глава 31

Прокинулась я від промінчиків сонця, що наполегливо заглядали у невеличкі вікна під самою стелею, неначе намагались знайти сліди нашого нічного злочину. А слідів тут було, варто зізнатись,безліч!

Одяг, у тому числі й білизна, валялись ледь не в кожному кутку кімнати. Стіл, який вчора нам завадив, був безжально перекинутий та зі зламаною ніжкою.

Подушки, які я терзала, мов дика, були жахливо розкидані, а одна й взагалі розірвана на шматки, через що по кімнаті літало пір’я. Господи, і чому так соромно? І взагалі, де... бос? Чи як мені тепер його називати.

Я легенько підійняла ковдру, споглядаючи на своє тіло. Жах!

Ноги в синцях, та й руки теж. На грудях темно-сині засоси, а волосся скуйовджене, неначе я місяць не розчісувалась.

Коли двері скрипнули, я прожогом кинулась під ковдру, ховаючи кожен сантиметр свого тіла, крім очей.

Переді мною стояв містер де Арт, мокрий, усміхнений... отже, сподобалось. Господи, Медіно, що ще за думки???

Він стояв посеред кімнати в одному рушнику на торсі, повільно підходячи ближче.

Я дивилась на нього, навіть не кліпаючи. Та що там, я навіть дихати старалась якомога тихіше.

-Доброго ранку. -прошепотів бос, сідаючи поруч та починаючи гладити моє волосся.

-Доброго. -тихо відповіла я трохи охриплим голосом. Чорт! Краще б я мовчала і не чула свій голос, адже через це довелось згадати ще трохи з цієї ночі. А саме те, якою нестримною я була у всіх сенсах цього слова.

-Ти була неперевершена. -він нахилився до мене, намагаючись трохи стягнути ковдру та поцілувати, але я міцною хваткою вчепилась за ковдру, як за рятівний круг. -Щось не так? -тут же поцікавився бос.

Ага, все не так! Я переспала з босом! Розгромила кімнату його друга! А ще... невже це все я?

На грудях містера де Арта виднілись червоні сліди, менш помітні, ніж у мене, але все ж. Прослідкувавши за моїм поглядом, він посміхнувся.

-Це ще не все. -з цими словами він встав з ліжка та обернувся до мене спиною, на якій було чітко видно подряпини від кігтів. Навіть не знала, що я так вмію.

Я так і не наважилась щось сказати, продовжуючи дивитись на нього зляканими очима.

-Так і будеш мовчати? -склавши руки на грудях, запитав бос. -Ну що ж.

Після цього, він різко потягнув ковдру на себе, яку я, на жаль, не встигла утримати. Зрозумівши, що я перед ним в тому, в чому мати народила, я пискнула, закутуючись у простирадло.

Містер де Арт почав реготати, а після й взагалі нависнув наді мною.

-Та ну, Медіно. Що ти, як маленька. Не будеш же ти тепер ховатись від мене.

Я спробувала сховати обличчя під простирадлом, але містер де Арт вчасно перехопив його та наблизився до мене.

-Не варто ховатись. Повір, те, що ти червонієш лише від погляду на мене, ще більше заводить. Тому раджу не робити так.

Він нахилився ще ближче, м’яко цілуючи у губи.

-Мені треба з Крістіаном відлучитись на декілька годин. Потім я приїду за тобою і ми поїдемо до твоєї мами. Гаразд? -на диво,дуже ніжно запитав бос, ледь не після кожного слова торкаючись своїми губами моїх, змушуючи мене мліти під ним.

Усе, що я змогла, це кивнути, після чого він прудко скочив з ліжка.

-Вже дев’ята ранку. Якщо не помиляюсь, Зайнаб зайде через годину. А служницям ще потрібно усе тут прибрати.

Він безсоромно потягнувся до вузлика на рушнику, через що я знову пискнула.

-Медіно... -він втомлено зітхнув. -біжи у ванну. І прошу тебе, не мовчи.

Я знову кивнула, підіймаючись з ліжка, тягнучи за собою простирадло та оголяючи матрац.

Містер де Арт провів мене трохи стривоженим, але ніжним поглядом. А моє серце досі не могло заспокоїтись.

За дверима й справді стояла, ледь не армія служниць. Соромно. Дуже. Усе це ж дійде до вух Шахіри.

Я прудко заскочила у ванну кімнату, нарешті зітхаючи з полегшенням та опускаючи простирадло. Господи, це жах! Не варто мені сьогодні з Зайнаб зустрічатись, адже ледь не кожен міліметр моєї шиї “прикрашав” бордовий слід від поцілунків боса.

***

Коли я вийшла з ванної кімнати в одному білосніжному халаті, у моїй, кхм, нашій з містером де Артом спальні, мов бджілки, кружляли дівчатка у чорних сукнях та хустинках.

-Бажаєте кави? -запитала одна зі служниць, як тільки помітила мене. Інші дуже проворно прибирали усе, чому я відкрито дивувалась.

-Було б не погано.

-Ми прибрали на терасі. Почекайте там декілька хвилин.

Я пройшла у спальню, відсовуючи від арки портьєри. В обличчя відразу ж вперіщив теплий вітерець, розтріпуючи моє вологе волосся. Я сіла на низький та супер-незручний диванчик, намагаючись хоч трохи розслабитись. Отак і в житті буває... приїхала маму рятувати, переспала з босом, а далі що? Ні! Це все помилка! Раніше я помилялась, вважаючи, що просто зобов’язана народити містеру де Арту дітей. А тепер неначе щось перемкнулось. Це ж треба буде кожного дня терпіти як його, так і його нотації.

-Ваша кава. -озвалась дівчина, заносячи лукум та маленьку чашечку.

-Дуже дякую.

-Там Зайнаб до Вас прийти хотіла, але... Шахіра сказала, що буде краще, якщо Ви до дівчинки прийдете. -трохи незручно переступаючи з однієї ноги на іншу, повідомила служниця. Ну що ж, я знала, що це неминуче і Шахіра рано чи пізно все одно б дізналась.

-Гаразд, я одягнусь і вийду.

-Тоді я чекатиму за дверима.

Коли дівчина пішла, я не почула взагалі ніяких звуків, тому виглянула з-за арки. На диво, кімната виблискувала, а нещадно зламаний нами стіл був замінений. Навіть квіти стояли!

Не про те ти, Медіно, думаєш. Тобі про матір треба думати і про роботу. Адже зовсім скоро я знову буду безробітною.

Я почала шукати свій телефон, аби написати Зоряні та попередити. Я ж єдине, що сказала їй, так це те, що у рідне місто їду. Знайти телефон я то знайшла, але він був розрядженим. Ну, чудово!

Я знову повернулась на терасу, сьорбаючи гарячу каву. Не знаю, що й до чого, але мені терміново потрібно вибиратись звідси. Ну добре, містер де Арт просив почекати -так і зроблю. Але якщо він, не доведіть всі вищі, знову почне творити те, що розізлить мене, клянусь, я вріжу. Зараз я найбільше злюсь на нього, ну а потім, звичайно, й на себе. Він же просто скористався мною. Ось так взяв і використав. Можливо.