Мій бос - кіт

Глава 36

Відразу ж після зустрічі з матір’ю, ми під’їхали до ресторану. Марк вручив мені коробку з червоною сукнею нижче коліна та з такими ж прекрасними туфлями. Мені хтось пояснить, що відбувається?

Здається, за сьогодні мій настрій змінювався разів десять так точно. А що я відчуваю зараз? Навіть не знаю. Мені страшно та жахливо приємно від його уваги та піклування. Сюрпризи, які змушують серце битись у декілька разів швидше викликають не тільки позитивні емоції- і ця ситуація не виключення. Я ж без зачіски та без макіяжу! Ось скажіть, як так можна вчинити з жінкою?

Міг хоча б попередити.

Коли ми зайшли всередину, Марк відразу ж відсунув мені стілець, а після сів навпроти. Людей тут було не багато, але майже всі сиділи по парам. Шикарні італійські чоловіки з вишуканими жінками, їх витончені манери та ідеальна зовнішність... хіба це не прекрасно?

-Що замовлятимеш? -мов ні в чому не бувало, запитав Марк.

-Може, ти хочеш щось мені сказати?

-Тобто? -він перевів погляд з меню на мене, мило посміхаючись. Та ти що, який невинний. Навіть не віриться, що саме цю мордочку мені хотілось подряпати буквально годину тому.

-Для чого ми тут?

-Медіно... -він ніжно доторкнувся до моєї руки, заглядаючи у вічі. По спині мимоволі пройшли мурашки, а язик, здавалось, до самої горлянки прилип. -я просто вирішив повечеряти зі своєю жінкою.

-Зі своєю? -звівши брови та ледь помітно посміхнувшись, я забрала свою руку.

-Якщо ти думаєш... -Марк подався корпусом ближче до мене, тихо шепочучи. -що між нами був просто секс, то помиляєшся.

Невже усе так просто? І чому він не може завжди таким бути? Та я тоді й душу дияволу продати готова.

-А тепер, що ти замовлятимеш? Меню на італійському, тому звертайся, якщо щось не зрозуміло. -він знову розгорнув меню, уважно вичитуючи щось.

Ох, хіба важко здогадатись, що мені незручно? Мені дуже, дуже незручно!

-Довірюсь твоєму смаку. -іронічно відповіла, закидуючи ногу на ногу.

-Минулого разу тобі не дуже мій смак сподобався. -як тільки я відкрила рота, аби заперечити, він продовжив: -Але я все зрозумів.

Марк махнув рукою офіціанту, швидко роблячи замовлення. Стейк (підозрюю, для мене), декілька салатів, десерт та... шампанське. І чому не вино??? Сперечатись не стала, здається, вперше у житті.

Алкоголь нам принесли відразу, розливаючи у два келиха.

-Не холодно? -запитав Марк, кидаючи швидкий погляд на мої оголені плечі.

-Не тягни кота за хвіст, Марк. Почни вже цю розмову, інакше я провалюсь крізь землю або від незручності або від очікування.

Він багатозначно посміхнувся, ніжно дивлячись на мене.

-Ти запитувала, що буде після нашого повернення.

Здається, я знаю, в яке русло тече наша розмова. І від цього розуміння в горлянці ще більше пересушило, немов я піску наїлась.

-Запитувала. -відвівши погляд, підтвердила я. Не знаю, як він, але мені потрібен алкоголь. Як би це не виглядало з боку, я потягнулась за одним келихом, відразу ж осушуючи його.

-Давай жити разом, Медіно. -я ледь не поперхнулась, почувши це. А я думала, він зустрічатись запропонує.

-Але... так не можна! Що будуть в офісі говорити? А матері я що скажу? Та й взагалі, преса усе так розфарбує, що я твоя чергова пасія, що за гаманцем бігає! А я не така, і довести це ми не зможемо. Ні, краще мені залишатись у своїй квартирі.

Марк посміхнувся, не зводячи з мене погляду.

-Я знав, що ти це скажеш. -він знову поповнив мій келих шампанським, але цього разу я зробила всього декілька маленьких ковточків.

-Пробач.

-Медіно, я запитував три рази. Дозволь запитати останній раз, -він витримав красномовну паузу, пропалюючи мене поглядом. -що ти відчуваєш до мене?

Декілька разів я сплеснула віями, молячись усім богам, аби не втратити свідомість. Ніколи не думала, що буде так важко.

-Я... -скажи це, ну ж бо, скажи! -мені потрібно в туалет.

-Ні, Медіно, не потрібно. -занадто наполегливо мовив Марк, напружено розминаючи шию.

Між нами повисла пауза, після чого на горизонті з’явився офіціант. Він перекинувся з Марком декількома фразами, досить швидко покидаючи нас.

-Ти відповіси, чи не доля мені почути це з твоїх уст?

-Марк, я... Коли я бачу тебе, моє серце починає стукотіти в два рази швидше. -його губи розтягнулись в приємній посмішці, додаючи мені сміливості. -А коли ти відкриваєш рот, мені хочеться подряпати твоє миле личко.

-Продовжуй. -він посміхався, як чеширський кіт, навіть очі так само прикрив.

-Я кохаю тебе, Марк.

Знову тиша. Але цього разу не така напружена, не така жахливо довга та лякаюча.

Марк встав зі свого стільця, підходячи до мене все ближче.

-Медіно... -коли він опустився на одне коліно, беручи мої долоні у свої, я помітно зблідла. Не може ж бути... він не... -виходь за мене.

В його руках чарівним образом з’явилась витончена каблучка, і здавалось, що гул в вухах ставав з кожною секундою лише сильнішим. Як таке можливо? З Кевіном ми йшли до цього цілих три роки, але не встигли. А з Марком... місяць?!

-Але ж, ти знаєш мене всього лише декілька тижнів. Ти впевнений?

-Якби я був не впевненим, я б почекав.

-Але... якщо ти передумаєш?

Він посміхнувся, ніжно погладжуючи моє зап’ястя.

-Передумати тут можеш лише ти. І зараз я впевнений як ніколи. Інше діло ти й твої почуття. Якщо ти не хочеш...

-Ні! -я швидко вигукнула, привертаючи увагу ледь не всіх присутніх.

-Твоя відповідь ні чи так? Медіно, ти вийдеш за мене?

Дихання стало набагато частішим, а руки почали тремтіти. Вперше відчуваю себе так. Хоча, воно й не дивно, раніше ніхто мене заміж не кликав.

-Так! -я голосно засміялась, ледь стримуючись, аби не кинутись в обійми Марку, що обережно одягав на мій палець каблучку.

-Я кохаю тебе, Медіно. -він встав, тягнучи мене за собою та ніжно цілуючи. В голові запаморочилось, а живіт, немов вузлом зав’язали, та не один раз, а декілька.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше