Мій дегустатор

Розділ 7. КІР. Вина треба пити менше. Але краще. Стеження.

Вина треба пити менше. Але краще.

Хмм...

Я злегка прикусив нижню губу і примружив очі, трохи сильніше стиснувши бінокль в своїх руках.

Влад і Яра стояли посеред кімнати і про щось сперечалися. Осторонь від них стояло дівчисько зі світлим волоссям, на вигляд ще молодше за Яру.

Блондиночка була розгубленою: вона дивилася то на Яру, то на її брата. Вона точно хотіла щось сказати, але ті двоє не давали їй і слова вставити.

Раптово Яра підійшла до брата і схопила його за комір футболки, скоротивши відстань між ними до мінімуму.

Брат її на це лише посміхнувся.

— Посміхнувся! — захоплено прокоментував я вголос.

Яра примружила очі і відштовхнула брата, практично вибігаючи з кімнати.

Блондинка підбігла до брата Яри та, обійнявши його за плечі, почала говорити.

«Що з нею... Що ти такого їй зробив...» — прочитав я по губах блондинки.

Зараз ті двоє стояли так, що я міг читати лише те, що говорила саме блондинка.

«Не розумію... Вона ж твоя сестра. Вона повинна підтримувати тебе, а не... Коли ми познайомилися, мені здавалося, що у вас все було в порядку, ви нормально спілкувалися... »

Боже... Яке сопливе дівчисько. Яра набагато... Набагато цікавіша.

А цей Влад... Ось він заслуговує на увагу.

Сильний характером, пішов вабанк проти практично невиліковної хвороби і переміг. Розумію, чим він зачепив дівчат.

Дізнатися всі таємниці всіх цих «діточок» було навіть легше, ніж я думав. Ярослава ще не захистила себе, але, може, це й на краще, адже вона практично чиста, якщо не рахувати того випадку з лікарнею...

А з поведінки цього Влада очевидно, що Ярі взагалі нічого не світить. Цікаво, мала розуміє це, або все ще на щось сподівається?

Ой-ой... Чомусь хочеться цього Владика гарненько провчити.

Я надів рукавички, дістав з кобури пістолет і відкрив вікно.

Руки так і чешуться.

Я прицілився.

Я точно влучу — нехай це і не снайперська гвинтівка, але... А ще на цьому пістолеті відбитки Яри.

Ні, не зараз.

Я опустив пістолет.

Яра поки до такого не готова, точно не готова.

Я б убив її братика не так. Смерть від кулі — не його тип смерті. Та й взагалі, вбивати кулею зовсім бездушно.

Адже цікаво, що така сильна духом людина як він, могла би мені сказати, щоб мені протистояти... При пострілі я так і не дізнаюся його останніх слів, думок, його виразу обличчя перед тим, як...

Якби я все ж зважився його вбити — виловив би де-небудь, а потім душевно так поговорив, після чого...

Ні. На жаль, ні... Я не можу собі такого дозволити.

Не можу навіть трохи помучити його. Поки що. Хоча в планах буду мати його на увазі.

Може, коли буду залишати це місто, я все ж вб'ю їх?...

Це було б дуже весело, але...

Навіть зараз я розумію, що не зроблю цього.

Безглузда дитина.

Від роздумів мене відволікла Яра, яка буквально вибігла з дому.

Дівча раз у раз озиралося на всі боки. Помітивши орендовану мною стару сіру мазду, припарковану через дорогу в тридцяти метрах від її будинку, вона сміливо пішла до неї.

Цікаво...

Я швидко встав, сховав пістолет і вийшов з будинку, тінню переслідуючи дівчину.

Ярослава підійшла до машини і заглянула у вікно. У машині було порожньо, але у відблиску на склі вона одразу побачила моє обличчя позаду себе.

Різко розвернувшись, вона спробувала вдарити мене рукою, але її рука авжеж була перехоплена моєю.

— Одне очко за машину, ще одне — за реакцію, — я подався трохи вперед, щоб між нашими обличчами залишалося всього кілька сантиметрів. — Мінус очко за запальність. Мінус друге — за передбачуваність, — я подався ще ближче, щоб мої губи майже торкалися її вуха. — Разом — нуль.

— Я не думала, що ти будеш стежити за мною сьогодні... — прошепотіла вона.

— Я і сам не думав, — несподівано чесно сказав я. — Вирішив подивитися на тебе перед тим, як займатися роботою і знаєш... — мої губи ніби випадково зачепили ніжну шкіру мочки її вуха. — Я раптом захотів вбити твого братика... Тим пістолетом, з твоїми відбитками.

Зіниці дівчини різко розширилися: в них читалися і шок, і страх. Але перш ніж вона встигла щось відповісти, я продовжив.

— Твій брат хороший, навіть занадто, — я шумно видихнув в чужу шию. — Сильний, вольовий хлопець. За такими хочеться слідувати, бути веденою так?...

— Дурень... — прошепотіла Яра, надувши губи.

— Ні, він далеко не дурень... — продовжив я. — І дуже непогано контролює себе. Можна навіть сказати, що...

— Ти, а не він... — перебила мене вона, зазирнувши в очі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше