Розділ 10. ЯРА. Знайомство, тир і новина, що "хтось помре".

— Знову тут? — звернувся до мене молодий хлопець, коли я саме розглядала чергову розстріляну мною мішень.

Чотири четвірки, чотири п'ятірки, і по одній шістці і сімці.

Я навіть не звернула уваги, що до мене підійшли.

— Уже набагато краще, ніж коли ти прийшла в перший раз, — схвально сказав хлопець. Я одразу його впізнала — він був з рецепції тиру.  — Менше ніж за місяць ти навчилася непогано стріляти з пістолета з патронами Флобера з такої неблизької відстані. Звідки у такої молоденької дівчинки така раптова тяга до стрілянини?

Цього разу я все ж розчула питання і підняла свої блакитні очі на молодого хлопця.

Одягнений він був в білу футболку і чорні штані. Він був підкачаний, майже як Кір...

Треба тренуватися обманювати... Прямо зараз є такий класний шанс...

— Просто мій батько служив, загинув на одній з операцій. Я пообіцяла собі, що, коли виросту, теж піду в армію. Зараз, поки я ще вчуся в університеті, я вирішила потренуватися, щоб бути більш підготовленою... — я опустила очі і зніяковіло усміхнулася. — Звичайно, це напевно безглуздо, бо я ж всього лише дівчина... — я знов подивилася йому в очі. — Але я так хочу, щоб він з небес міг пишатися своєю донькою...

— Ти молодець... — він поклав руку мені на плече. — Давай, я допоможу тобі. Я, здається, знаю в чому твоя помилка.

— І в чому ж? — щиро здивувалася я.

— Ти повинна зрозуміти, що головне не що, а як...

— Не дуже зрозуміла порада, — я злегка насупилася. Ніколи не любила таких незрозумілих речей.

— Ти надто зосереджена на позі і м'язах... — він взяв мій пістолет і націлив його в ще непростріляну мішень. — А найголовніше при пострілі — це мушка і цілик. Рівне зведення цих двох елементів дає результат в межах дев'ятки, — він зробив вісім пострілів підряд, опустив пістолет і натиснув на кнопку повернення мішені.

Я не могла повірити — хлопець примудрився влучити в маленькі циферки з балами в кожному полі від десятки до трійки і через ці точки можна було провести абсолютно пряму лінію.

"Цей збоченець..." — мої щоки від чогось вкрилися ледь помітним рум'янцем. — "Він стільки часу моїй позі приділяв..."

— Тепер, спробуй сама, — хлопець простягнув мені перезаряджений пістолет.

Цього разу я дійсно зосередилася тільки на мушці і цілику. Швидко випустивши всі кулі, я натиснула на кнопку повернення мішені.

І правда, тепер майже всі мої постріли припадали на сімки і вісімки.

— Ти просто взяла занадто велику відстань... Може, тобі потрібно знову піти на вісім метрів? — припустив мій новий знайомий.

— Ні, — я задоволено посміхнулася. — Тепер, з твоєю допомогою, я точно впораюся.

Татко «вояка» буде задоволений...

На секунду в моєму новому образі напевно були видні ненаграні емоції: задоволення і інтерес.

***

Пообідавши в якійсь забігайлівці, я примудрилася поцупити ще один шарфик і чиюсь іграшку з хеппі-міла, чиї хазяїва безтурботно залишили їх, щоб позначити, що місце зайняте.

Після чергової, вже легкої, крадіжки, прибуваючи в піднесеному настрої, відправилася до дому, щоб продовжити виконання завдань, а саме — перейти до стеження за членом сім'ї.

Влад і Саша сьогодні цілий день вели себе просто огидно. Спочатку вони серфили в інтернеті різні ідеї для бізнесу, потім ходили гуляти з Данечкою і воркували над малюком так, що мені реально хотілося блювати. Але якби все закінчилося на цьому... Потім ця парочка здала малюка Олені і вирішила усамітнитися в своїй спальні.

Мені хотілося піти звідси, але вже був вечір і я, скриплячи волею, похмуро клацала пульт.

Раптово задзвонив телефон.

Незнайомий номер... Невже...

А кричав, що не дасть мені свій номер просто так!

Я усміхнулася і натиснула на кнопку «відповісти».

— Слухай уважно, — пошепки говорили на тому кінці. — Зараз скину тобі адресу і список покупок. Повинна дістатися менше ніж за годину, з усім, що в списку. Уяви, що якщо ти не встигнеш, хтось помре.

— Кіре, що відбувається?… — з придихом перепитала я.

Але на іншій стороні вже були короткі гудки.

Я швидко підскочила з дивана і, наспіх вдягнувшись, вибігла з дому.