Розділ 15. ЯРА. Дістали...

Коли я зайшла додому, Влад, Олена і мама якраз дивилися телевізор. Там як завжди розповідали про всілякі жахи.

Ніколи не розуміла, чому в усіх новинах завжди акцентують увагу на катастрофах, суїцидах і вбивствах... Хіба в світі і без цього мало поганого?

Я привіталася з усіма і присіла на диван, біля Влада, який сидів з Оленою. Мама ж сиділа в кріслі.

— Привіт, доню, — сказала вона. — Де ти стала пропадати цілими днями?

— Познайомилася з деким, — майже не збрехала я.

— Цікаво... — вона хитро усміхнулася. — Розповіси нам, хто цей хлопець?

Помітивши, що мати сприйняла нову людину як мого потенційного «хлопця», я вирішила не переконувати її в зворотньому. Нехай все йде як йде… Хоча, назвати Кіра моїм хлопцем реально язик не повертається... Хмм....

— Ну... Любить ризикувати... — я посміхнулася. — Іноді творить майже божевільні речі, зате з ним не засумуєш. Він дуже хитрий і я ніколи не знаю, що він зробить наступної миті, — я насупила брови. — А ще йому постійно дзвонить якась дівка і він на всю з нею фліртує, а зараз взагалі сидить з нею в якомусь супер-крутому ресторані.... — я зітхнула.

— І чому ти ще тут? — в розмову втрутився Влад.

— В сенсі..? — не зрозуміла я.

— Якщо він сидить там з іншою, хіба ти не маєш втрутитись? — Влад посміхнувся мені з якимось викликом.

— Туди навіть не пройти — все за записом... — я зітхнула.

Я звичайно могла зламати їх систему бронювання... Думаю, це було б не надто складно. Але занадто багато честі. Чорт... І чому я почала описувати не Кіта з тиру, а цього придурка... Безглуздий Кір. Хоча... Він все одно не дізнається про цей мій прокол. Він зараз розважається з нею. Нехай…

— Ну дівчинці неправильно йти на пролом, як ти радиш, Владе, — вступила в розмову Олена, а потім звернулася до мене. — Якщо він тобі так сильно подобається, ти просто маєш сказати йому про це.

— Це занадто передбачувано, — я зітхнула. — Він не любить передбачуваність. І не любить, коли за ним бігають... Це наводить на нього нудьгу. Він не любить нудьгу... Він її не просто не любить, а навіть, можна сказати, ненавидить, — додала я.

— Якщо він такий, як ти кажеш, то чому він пішов з тією передбачуваною кралею, яка йому постійно телефонує? — Влад посміхнувся мені. — Може, він зробив це все спеціально, щоб ти ревнувала?

— Навіть якщо і так... — я знов зітхнула. — Я не можу робити те, чого він від мене і так чекає, — я стиснула губи.

Влад примружив очі і хитро посміхнувся.

— Скільки йому років?

Я відразу ж спохмурніла. Кір-то десь на десять років старший за мене, судячи по його роботі і розуму... З вигляду, звичайно, всього років на чотири-п’ять... Не скажу ж я, що хлопець, який мені подобається, настільки старший?... Це якось не дуже…

— Ну... Він старше. — відповіла я, трохи насупивши брови.

— Невже тридцятник? — Влад продовжував посміхатися.

— Ні... — я відвела погляд. — Не думаю. Максимум — двадцять три. — вирішила збрехати я.

— Як виглядає? — продовжував допит Влад.

— Світлі котячі очі, русяве волосся, вічно хитрі погляд і посмішка... Довгі ноги.

"Широкі плечі..." — додала подумки я. — "Довгі пальці... Блін. Дуже добре, дожили. Тепер я його ще й рідним описую… Та просто збоченець, ось він хто!"

Я витягнула губи в тонку лінію.

— Цікаво... — прокоментувала мама. — У тебе ніколи не було руденьких... Майже завжди — блакитноокі брюнети, як ви з Владиком.

— Мамо! —  вигукнула я.

— До речі, так... — погодився Влад. — Тобі завжди подобалися такі як я...

— Владе, чи не занадто двозначно ти висловився? — Олена усміхнулася.

— А що... — Влад все ж вирішив трішки змінити тему дискусії. — А взагалі, цей хлопець молодець... Ні, ну подумайте самі... Як він з цим телефоном і побаченням... Він явно задає тон в ваших відносинах і крутить тобою як хоче.

— Просто він чоловік, до того ж старший і досвідченіший, — заступилася за мене і Кіра Олена. — Недивно, що він — лідер у їхніх стосунках.

"Теж мені лідер... Це саме я все почала. Якби не я... Я сама все вирішую. Він мною зовсім не крутить..." — все це я хотіла сказати вголос, але замість того...

— Дістали... — я встала і пішла в коридор, покинувши вітальню.

Мене бісило, що всі отак просто влазять в моє приватне життя. А раніше їм було все одно! Чому зараз така зацікавленість?!

Швидко взувшись, я майже покинула будинок, коли відчула руку на своєму зап'ясті.

— Будь обережніше... — майже прошепотів Влад, зазираючи мені в очі. — Ця людина сильно змінила тебе... Ти піддаєшся його впливу. Він може зробити тобі боляче.

— Відпусти, — я смикнула рукою і вивільнилася з його слабкої, майже невагомої хватки, відкрила двері і раптово подивилася на брата. — І знаєш, Владе, ніхто не зробить мені більш боляче, ніж зробив ти, коли ти залишив мене там, в клініці, одну, а сам поїхав сюди...— після цих слів я покинула будинок.