Розділ 17. КІР. Перша ніч під одним дахом?

— Ти була там з хлопцем?

Яра злегка відсторонилася і відвела погляд.

Я ж прикрив очі і торкнувся губами її шиї.

Яра ледве встигла закрити рота, щоб не видати зайвого звуку, очі ж її навпаки широко розкрилися, а по тілу пішли мурашки.

Я притиснув її за талію до себе, продовжуючи майже невагомо цілувати ніжну шкіру.

Я вже розумів, що ще трохи і напевно переступлю цю межу... І це було б одночасно і найгіршим, і, мабуть, найкращим, що могло статися.

— Як тільки... — почала шепотіти Яра. — Як тільки я... Тобі набридне ця гра, Кір.

Я не відповів.

Точніше, я відповів, але не вголос.

Я теж так думав, Яро.

Моя рука залізла під куртку дівчини і почала рухатися вгору по її сорочці.

Ні, не так... Я переконував себе в цьому кожен день, я навіть сподівався на це...

Яра знову зітхнула і прикрила очі.

Я ж провів губами по її шиї і зауважив, що вона закусила губу, нібито борючись з собою.

Було навіть трохи прикро, що вона реагує не так гостро, як я сподівався. Я давно нічого не хотів так сильно... Ти повинна бути моєю і душею, і тілом. Повністю. І ти будеш моєю. Але в принципі, я вмію чекати...

Я прибрав руки з-під чужої куртки і відсторонився від дівчини.

Яра явно не очікувала, що я відсторонюся. Зрозумівши, що мої руки більше не блукають по її тілу, вона, нарешті розплющила очі.

— Поїхали, підвезу тебе додому, — коротко кинув я, рухаючись в напрямку дороги.

Буквально через пару хвилин ми дійшли до мого старенького фольцвагена, сіли в нього і попрямували до неї додому.

Чим ближче ми були, тим більше я розумів, що мала не хоче зараз повертатися туди.

Це було написано у неї на обличчі. Але і сказати їй їхати до мене зараз я не міг. Не хотів. Хотів не так.

Коли ми майже підїхали до її кварталу, вона торкнулася долонею мого зап’ястя.

Зовнішньо я і оком не повів, продовжуючи уважно стежити за дорогою. Нехай дорога і була майже порожня, я не хотів ще штрафів, так як був впевнений, що завтра мене і без того вже чекає парочка.

Та й цей жест... У мене склалося враження, що Яра грає зі мною не гірше, ніж я колись планував пограти з нею. І це дивне відкриття било під дих моїй гордості.

Таке я відчував вперше.

Тому я вирішив просто нічого не робити і подумати про все це тоді, коли, нарешті, довезу малу додому.

Коли ми вже були через будинок від її домівки, я зупинив машину.

Я дивився вперед, через лобове скло, і мовчав, ніби зовсім забувши, що Яра сидить за пасажирським сидінням.

Яра злегка стиснула долоню на моєму зап’ясті.

Я перевів погляд на дівчину. Ще трохи, і я не буду чекати її слів і сам увезу її...

— Не хочу додому... — на видиху сказала вона, опускаючи очі.

— Добре, — я кивнув. — Куди тебе підвезти?

— Можна переночувати в тебе? — майже пошепки запитала вона.

— Добре. — так само коротко відповів я.

Машина рушила, і Яра прибрала свою долоню з моєї руки.

Їхали доволі довго.

Я продовжував мовчати.

Схоже, це працювало краще, ніж все інше.

Хотілось би, щоб їй подумалося, що, можливо, вона зі своїми закидонами вже набридла мені. І щоб від цього їй стало якось неприємно на душі.

Коли ми під'їхали, я вийшов з машини, Яра пішла за мною.

Двері в номер швидко піддалися.

Я зняв взуття і верхній одяг, Яра зробила те ж саме.

Потім я відправився у ванну.

Так. Я просто буду ігнорувати її присутність.

Я почав розстібати чорну приталену сорочку.

Її тут немає. Я роблю все те ж саме, що і щовечора.

Сорочка полетіла в кошик для брудної білизни.

Прийшов додому після чергового ресторану.

Я розстебнув ремінь, гудзик і блискавку на штанях.

Потім зайшов в бар... Від цього вдома так пізно.

Штани з білизною полетіли за сорочкою.

Не їздив чорт знає куди за чортзна-ким.

Я зайшов в душову кабіну і включив воду.

Просто бар. А зараз я вдома...