Розділ 23. ЯРА. Подарунок і початок полювання.

Багато чого може статися між чашею вина і вустами.

Кір з невеликим чорним саквояжиком зайшов до кімнати, де його вже чекала я, переодягнена в камуфляж.

— Вдягнулася?

— Так, — я застебнула куртку. — Що це в тебе?

— Подарунок, — Кір простягнув мені коробочку.

Я взяла її і з цікавістю відкрила — всередині виявився пістолет. Блискучий. Металевий. Невеликий.

— Але... — мої очі, авжеж, загорілися, та я розуміла, що навряд я дійсно зможу залишити цю штучку собі.

— Це просто пневматика, — запевнив мене Кір. — Не заборонений. Тільки використовувати його можна лише в спеціально відведених місцях. Типу клубу, в який ти ходила.

— Круто! — я почала розглядати нову річ. — Легкий. Це "Walther"? Яка модель? Калібр? Дорогий, напевно...

— CP 88, четвірка, — судячи з його тону, Кір був приємно здивований, що я знала марку. — З нього буде не так вже й просто стріляти на полюванні, але ось для твоїх тренувань на стрільбищах він буде просто ідеальним.

— Блін... Круто так! — я вклала пістолет в праву руку, потім переклала в ліву і витягнула її вперед.

— А чому в ліву? Ти ж правша.

— Довго думала над цим... Якщо доведеться стріляти, то хіба не кращим прикриттям буде те, що я правша, а стрілок — лівша? Брат мій амбідекстр, і я, як виявилося, теж. Я вже пробую періодично виконувати побутові дії саме лівою... — я опустила зброю. — Правда, до цього в тирі завжди правою стріляла. Хоча, не можна на людях показувати володіння лівою, але з іншого боку як я тоді натренуюсь...

— Тримай, — Кір простягнув мені ключ. — Адресу пришлю поштою. Тільки їдь туди кожен раз різною дорогою і дзвони перед приїздом. І пістолет... Звичайно, він легальний і в коробці є всі документи для тебе, але все ж буде краще, якщо твоя родина не буде знати про його існування.

— Само собою, — кивнула я.

— Гаразд, підемо. Зайці чекають.

***

— І як це все буде?

— Є кілька способів полювання. Кожен з них найбільш вдалий в певну пору року і з певною кількістю осіб. Взимку, наприклад, поширене полювання з засидки, коли мисливці просто чекають зайця біля запасів сіна і тому подібного. Але зараз осінь і цей, найбільш простий, варіант нам не підходить, — Кір посміхнувся. — Ми будемо полювати «з підходу» — це ідеальний спосіб у вітряну і вологу погоду, тому що зайцям буде складніше відчути наш запах і почути кроки.

— І що потрібно робити? — пошепки запитала я, коли ми вже підійшли на поля.

— Ми будемо обережно пересуватися проти вітру, щоб заєць нас не відчув, і заглядати під кожен кущ, в кожне можливе укриття. Потрібно бути готовим вистрілити в будь-яку хвилину. Зніми пістолет із запобіжника і вперед. Якщо не вистрілиш одразу — відпусти. Твоя реакція повинна бути блискавичною, так як у тебе не дріб, а пістолет;  права на промах немає — заєць втече і ти сполохаєш інших. Мета — вбити одного зайця, — Кір акуратно зазирнув під черговий кущ.

— А ти? Ти ж вже робив це... І у тебе рушниця... Ти явно перший зайця завалиш.

— Я поки не буду шуміти, — Кір посміхнувся. — Спочатку простежу за тобою. Все ж, ти перший раз з цією зброєю та ще й на полюванні.

— Добре…

Я чомусь думала, що полювання — це коли дичина стрибає навколо тебе і ти буквально не знаєш в кого стріляти і все таке, але... Все виявилося не так вже й просто.

Перші півгодини я так і не зустріла жодного зайця і мені навіть стало нудно. Але здатися так просто було не в моїх правилах і я продовжила шукати. І ось, коли я зовсім не очікувала і вже просто бродила по наступній на черзі галявинці, буквально механічно переглядаючи черговий кущ, я побачила його.

Заєць зиркнув на мене своїми чорними очима і відразу стрибнув геть. Я швидко стала в стійку, але... Почула постріл. Кір підстрелив його з рушниці. Кров. Моє серце стукає як шалене, а Кір дивиться на мене з розчаруванням.

Я не впоралася.

— Нічого. — тихо сказав він. — Підемо далі...

Наступного зайця я шукала ще довше. Спершу я подумала, що можливо ми розполохали тварин, але коли я заглянула в трухляву, порожню всередині, метрову колоду, я знову побачила зайця.